Глибокий сум та співчуття з приводу переходу в кращий світ
ОЛЕКСАНДРА СЕМЕНОВИЧА БІЛЯЄВА
(30 грудня 1939 — 21 жовтня 2025)
КОЛЕКТИВ ІНСТИТУТУ АРХЕОЛОГІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ ВИСЛОВЛЮЄ ГЛИБОКЕ Й ЩИРЕ СПІВЧУТТЯ РІДНИМ І БЛИЗЬКИМ З ПРИВОДУ ЗАВЕРШЕННЯ ЗЕМНОГО ШЛЯХУ ЗНАНОГО УКРАЇНСЬКОГО АРХЕОЛОГА, КАНДИДАТА ІСТОРИЧНИХ НАУК БІЛЯЄВА ОЛЕКСАНДРА СЕМЕНОВИЧА.
Олександр Семенович Біляєв походить із козацького роду Біляїв, одного з трьох, що заснували хут. Землянки на Донеччині, а народився 30 грудня 1939 р. в м. Вороніж. в родині кадрового військового. По закінченні Другої світової війни родина повернулася в Україну, до Києва. Вищу освіту Олександр отримав на історичному факультеті Воронезького державного університету. 1969 р. молодий історик повернувся до Києва, де пройшов шлях від старшого лаборанта до старшого наукового співробітника ІА АН УРСР. До 1981 р. працював у відділі первісної археології. Саме тоді розгорнулися масштабні дослідження на новобудовах України й за два роки, під керівництвом д. і. н. Д. Я. Телєгіна стає заступником начальника експедиції «Дніпро-Донбас» (1971—1975 рр.). Надалі О. Біляєєв, вже досвідченим дослідником, очолює Донецьку (1976), Полтавську (1980), Черкаську (1982) новобудовні експедиції. (1982). 1980 р. він успішно захищає кандидатську дисертацію «Пізній період епохи бронзи пограниччя степу та лісостепу у Дніпровському Лівобережжі».
Практично з відновленням незалежності О. Біляєв повертається до Інституту старшим науковим співробітником у відділ археології Нижнього Побужжя — історико-археологічного заповідника «Ольвія» НАН України. Саме на руїнах Ольвії розкрився ще один талант Олександра Семеновича — він освоїв нову для себе професію реставратора, а в 1994 р. — очолив сектор консервації та реставрації згаданого відділу. Певний час дослідник виконував обов’язки завідувача відділом. Від 15 травня 2000 р. він знаходився на заслуженій пенсії.
Працюючи над виконанням наукових тем заповідника, дослідник розробив методику консервації та відновлення античних будівель. Завдяки його наполегливості та зусиллям, і — практично всюди за його безпосередньої участі, в заповіднику «Ольвія», на острові Березань, античній Тірі, а також на середньовічних пам’ятках в містах Очакові та Білгород-Дністровському було врятовано — частково відреставровано та музеєфіковано чималу кількість будівель, які перебували в аварійному, а подекуди і в практично знищеному стані. Завдяки його праці понад 50 будівель культового, житлового та виробничого призначення вже залучено до туристичних маршрутів. О. Біляєва любили а тепер будуть тепло згадувати в багатьох експедиціях. Без його постаті у незмінній куртці, що давно вигоріла під сонцем, з сокирою та складеним метром в руках — вже не можна уявити сучасних польових досліджень в Ольвії та на острові Березань.
Олександр Семенович був надзвичайно скромною, тихою й небагатослівною людиною, яка здавалась відчайдушно замкненою. Тому мало хто знає про його широку ерудицію. В колі близьких друзів він завжди був приємним співрозмовником, читав напам'ять вірші і прозу, взагалы був цікавим оповідачем. І ще одна грань натури, про яку не можна промовчати. Ця людина була надійною опорою родини, люблячим чоловіком, батьком і дідом.
