(6.09.1924 р. Київ — 23.10.2001 р., Київ)
доктор історичних наук, визначний археолог, історик, мистецтвознавець, нумізмат, громадський діяч. Дійсний член Української вільної академії наук (США), почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка, голова Київського осередку Українського товариства ім. М. Грушевського. Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат премій ім. М. С. Грушевського НАН України (1997), Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів (1992, США).

1948 р. закінчив історичний і, як слухач, філософський факультети Київського університету. Був засновником і головою Наукового студентського товариства. Вже з 2-го курсу (1946) почав працювати в Інституті археології: кресляр, молодший (1948–1955), старший науковий співробітник (1966–1960). 1955 р. захистив кандидатську дисертацію «Римська монета на території РСР». У 1960–1968 рр. — старший науковий співробітник відділу історії феодалізму Інституту історії. Звільнений за участь у листі-протесті інтелігенції до керівництва СРСР і статтю «Приєднання чи возз’єднання? Критичні замітки з приводу однієї концепції» (написана 1966 р. для «Українського історичного журналу», поширена самвидавом). Звільнений після публікації названої статті за кордоном (в Україні перевидана 1999 р.) і позбавлений можливості працювати за фахом. 1970–1972 рр. — старший науковий співробітник Київської постійно діючої експедиції відділу археології Києва Інституту археології АН УРСР. Заборонялося не лише друкувати його праці, а й посилатися на них. 1978 р. поновлений на посаді старшого наукового співробітника в Інституті археології, 1990–1998 рр. — провідний науковий співробітник, 1989 р. захистив докторську дисертацію «Східні слов’яни в першому тисячолітті н. е.».

М. Ю. Брайчевський досліджував історію східного слов’янства та Київської Русі, середньовічну історію України, історію культури, літератури, мистецтва, використання засобів кібернетики в археології (був представником від України у Всесоюзній комісії АН СРСР «Кібернетика і питання методології та методики історичного дослідження»). На підставі аналізу різних видів джерел розробив концепцію давньої та середньовічної історії України.

Здійснив археологічні розвідки в Рівненській і Хмельницькій областях, у зоні затоплення Канівського водосховища. Досліджував Пастирське городище, давньоруські пам’ятки Переяслава, поселення черняхівської культури (Леськи, Черепин­Корсунський, Іванківці), у Києві — Копирів кінець, «місто Ярослава».

М. Брайчевський був одним із засновників Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (1966), розробив його Статут, склав Проект рішення про заповідні історико­архітектурні зони столиці, які підлягають охороні. Багато зробив для збереження давньої забудови історичних міст України та Києва (активно виступав проти реконструкції архітектурного комплексу Києво­-Могилянської академії, Подолу). Перший підняв питання про відбудову зруйнованих у Києві Михайлівського та Успенського соборів.

Переконаний захисник української мови вчений вважав, що з Європою Україну пов’язують куди більш тісніші зв’язки ніж із двома “братніми народами”: “Але хто б міг розтлумачити мені, чому Україна, скажімо має об’єднатися з Узбекистаном, або Киргизією і не об’єднуватися з Польщею, Чехією, Угорщиною, Словаччиною, Болгарією та іншими Європейськими народами, з якими її зв’язують до порівняння тісніші та органічніші зв’язки – історичні, культурні, світоглядні, конфесійні і т. д.”(Цит. За: "Михайло Брайчевський: український історик, який не підкорився совєцькій владі". Holos fm • Українське інтернет-радіо https://www.youtube.com/watch?v=hSAtVEugzKs).

Автор понад 600 праць, зокрема понад 20 монографій (деякі опубліковані після смерті) та розділів колективних монографій: Нариси стародавньої історії Української РСР (Київ, 1957); Історія Києва (Київ, 1959); Історія українського мистец­тва (Київ, 1962); Історія вітчизняної математики (Київ, 1966); Історія селянства Української РСР (Київ, 1967); Історія Української РСР (Київ, 1969).

ОСНОВНІ ПРАЦІ М. БРАЙЧЕВСЬКОГО:
М. Брайчевський. Вибране. Т. 1: Суспільно­політичні рухи в Київській Русі. Історична думка в Київській Русі; Т. 2: Хозарія і Русь. Аскольд — цар київський. Київ, 2009.
Автор «Слова о полку Ігоревім» та культура Київської Русі. Київ, 2005.
Літопис Аскольда. Київ, 2001.
Kleiner Abrisseiner Geschichte der Ukraine. Vom Paläolithicum zur Perestroika. München, 2001.
Походження слов’янської писемності. Київ, 1998.
Вступ до історичної науки. Київ, 1995;
Конспект історії України. Київ, 1993.
Утвердження християнства на Русі. Київ, 1988 (1989 рос.).
Походження Русі. Київ, 1968.
Біля джерел слов’янської дер­жавності. Київ, 1964.
Коли і як виник Київ. Київ, 1963 (1964 рос.).
Римська монета на території України. Київ, 1959.

ПРАЦІ ПРО М. БРАЙЧЕВСЬКОГО:
Кухарчук, Ю. В. 2009. Просвітник українського народу. М. Брайчевський. Вибране. Т. 1, Київ, с. 5-42.
Бодак, О. П. 2007. Архів Михайла Брайчевського: каталог. Київ.
Сагайдак, М. А. 2004. Михайло Брайчевський у просторі української культури 60–80­х ро­ків ХХ століття. Археологія, 4, с. 101-105.
Гирич, І. Б. 2003. До проблеми історіософії Михайла Брайчевського. Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії й методики, 10, с. 50.
Михайло Брайчевський: вчений і особистість. 2002. Київ. 
Кухарук, Ю. 1999. Бібліографія праць М. Ю. Брайчевського. Брайчевський М. Вибрані твори. Київ, с. 569-582.
Івакін Г. Ю. 1999. Слово про історика. М. Брайчевський. Ви­брані твори. Київ, с. 14-28.