berezovets

(18.10.1910, м. Новоград-­Волинський — 29.05.1970, м. Київ)
Кандидат історичних наук, фахівець зі слов’янської та давньоруської археології

Народився 18 жовтня 1910 р. у м. Новоград-Волинський в родині вчителя.
1924-25 рр. навчається у Бердичівській професійній школі та здобув фах слюсаря. До 1927 р. працював слюсарем у радгоспі с. Коровинці, в 1927 р. — слюсарем на заводі «Прогрес» у Бердичеві. З 1928 р. вчитель у с. Сахни на Ружинщині (суч. Житомирська обл.). У 1929-30 рр. брав участь у дослідженнях Бердичівського музею під керівництвом Т. М. Мовчанівського. У 1929–31 рр. лаборант й завідуючий відділу Бердичівського музею, водночас викладає у навчальних закладах Укржитлобуду.
У 1931 р. переведений до Путивлю й працює викладачем навчального комбінату.
1932 р. його призвано на дійсну військову службу до лав Червоної армії. 1933-39 рр. — курсант, командир танкового взводу, роти, помічник начальника штабу бригади, начальник полігону. У 1939-41 рр. навчається у Військовій Академії механізації та моторизації у Москві. З 1941 р. працював викладачем 2-го Ульянівського танкового училища. З 1942 р. — на фронті. Цього ж року під час Харківського оточення, після тяжкого поранення в голову, потрапив у полон біля с. Лозовенька. Був у кількох концтаборах (Пшекопане, Хиров, Гессен, Герліц, Дора). Втік до Австрії, де американська військова адміністрація призначила його комендантом табору для переміщених осіб Клюбервізен (Брауншвайґ).
Після демобілізації у 1946 році у званні майора танкових військ Д. Т. Березовця приймають на роботу до Інституту археології АН УРСР. В 1946–70 рр. — молодший науковий співробітник відділу слов’яно-руської археології.
У 1969 р. захистив кандидатську дисертацію «Северяне (перед образованием Киевской Руси)».
Д. Т. Березовець виділив волинцевську та пеньківську культури, дослідив епонімні пам’ятки — могильник і селище VIII ст. поблизу с. Волинцеве на Сумщині (1948-49, 1965-66), низку поселень VI–VIII ст. в пониззі Тясмину поблизу с. Пеньківка (1956-1959). Перший інтерпретував волинцевську культуру як пам’ятки літописних сіверян, пеньківську — як старожитності уличів. До кола наукових зацікавлень Д. Т. Березовця входили також черняхівська й салтівська культури, історія східних слов’ян і населення степової частини території України середини—другої половини І тис. В останні роки життя готував узагальнену працю про стародавній Салтів, яку не встиг закінчити.
Працюючи в Інституті, керував роботою 24 експедицій, зокрема, досліджував Лохвицький могильник черняхівської культури, Верхньосалтівське городище та могильник, І Нетайлівське поселення та могильник салтівської культури й багато інших пам’яток.
Автор 50 праць.
Помер 29 травня 1970 р.

Основні праці:
Дослідження на території Путивльського району Сумської області // АП. — 1952. — ІІІ; Харівський скарб // Археологія. — 1952. — VI; До питання про літописних сіверян // Археологія. — 1953. — VIIІ; О датировке черняховской культуры // СА. — 1963. — № 3; Поселения уличей на р. Тясмине // МИА. — 1963. — 108; Слов’яни й племена салтівської культури // Археологія. — 1965. — ХIХ.

Література:
Дмитро Тарасович Березовець (1910–1970) [Некролог] // Археологія. — 1970. — 24. — С. 231.
Сміленко А.Т. Сухобоков О.В. Пам'яті Дмитра Тарасовича Березовця (18.Х.1910 — 29.V.1970 рр.) // Археологія. — 1990. — №4. — С. 107-115.
Юренко С.П. Життєвий та науковий подвиг (до століття від дня народження Дмитра Тарасовича Березовця) // Путивльський краєзнавчий збірник. — Суми: Університетська книга, 2010. — Вип. 6. — С. 31.


Олександр Петрович Моця

 (30.05.1950 — 18.11.2025)

 

Член–кореспондент НАН України, доктор історичних наук, завідувач відділу

ORCID0000-0001-9032-0881

Моця 

Профіль

Наукові інтереси:
Фахівець в галузі давньоруської та середньовічної археології та історії Східної Європи. Основна проблематика: дослідження давньоруських поховальних пам’яток південноруських земель; вивчення розвитку й матеріальної культури давньоруського міста; дослідження сільських неукріплених поселень давньоруського часу; історикоархеологічні дослідження середньовічних водних і сухопутних шляхів; археологічні дослідження пам’яток доби пізнього середньовіччя та козацтва; історія України у цивілізаційному контексті; історія застосування термінів «Русь», «Руська земля», «Україна» у середньовічні часи й нині; проблеми становлення й розвитку української нації.

Поточні дослідження й проекти:
«Матеріальна основа ранньоукраїнської цивілізації: археологічна карта другої половини ХІІІ — початку XVIII ст.»;
Міжнародний науково–дослідний проект АН Латвії, Туреччини та України «Балтія та Причорномор’я, експериментальна реконструкція торгівельних шляхів».

Експедиційна діяльність:
2013–2016 — керівник Лівобережної археологічної експедиції ІА НАН України та Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка;
1998–2012 керівник Шестовицької міжнародної експедиції ІА НАН України;
19951997, 20032006 керівник Батуринської археологічної експедиції ІА НАН України;
1985–1998 — керівник Дніпровської давньоруської експедиціії ІА НАН України;
19901991  керівник експедиції ІА АН України та Інституту мови, літератури, історії АН Татарстану з вивчення шляху «Булгар–Київ»;
1980–1984 — участь у роботі й керівництво НовгородСіверською археологічною експедицією ІА НАН України;
19751979  участь у роботі Поліської археологічної експедиції ІА НАН України.

Педагогічна діяльність:
в різні роки читав лекції та спеціальні курси в багатьох учбових закладах України:
Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка (почесний професор);
Національний університет «Києво–Могилянська академія»;
Київський університет права НАН України;
Київський інститут «Слов’янський університет»;

Київський національний університет культури і мистецтв;
Одеський національний університет імені І. І. Мечникова;
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка;
ПереяславХмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди;
Ніжинський державний педагогічний університет імені Миколи Гоголя.

Наукові організації й товариства:
член Українського історичного товариства (київський осередок);
член Наукової ради з визначення національної та культурної спадщини та розвитку суспільств при Міжнародній асоціації академій наук;
Спілка археологів України.

Відзнаки:
2015 — Відзнака НАН України «За підготовку наукової зміни»;
2008 — 
лауреат Премії НАН України імені М. С. Грушевського;
2002 — 
лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки за цикл наукових праць «Давня історія України» та «Етнічна історія давньої України» (в складі колективу);
1996 — лауреат Премії НАН України імені М. І. Костомарова.

Дисертаційні дослідження:
1991 — «Південноруські землі в ІХ–XIII ст. (за даними поховальних пам’яток)», дисертація на здобуття наукового ступеню доктора історичних наук за спеціальністю «археологія»;
1980 — «Населення Середнього Подніпров’я ІХ–XIII ст. за даними поховальних пам’яток», дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю «археологія»; науковий керівник — д. і. н. П. П. Толочко.

Освіта:
1976–1979 — аспірантура Інституту археології АН УРСР;
1967–1972 — Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка), історичний факультет, кафедра археології та музеєзнавства, спеціальність «історія», кваліфікація «історикархеолог, музеєзнавець, викладач історії та суспільствознавства»


Андрій Леонідович Казаков

працював в інституті з 2006 по 2021 рр.

Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник

ORCID0000-0001-9927-3380

Казаков 

Профіль

Наукові інтереси:
Проблеми середньовічних міст Північного Лівобережжя, напрацювання з історії та археології Чернігова, Любеча, Новгорода–Сіверського, Остра, Глухова та інші; питання розвитку сіверян переддержавного періоду та часів Київської Русі, особливості матеріальної культури середньовічного населення регіону.

Поточні дослідження й проекти:
«Матеріальна основа ранньоукраїнської цивілізації: археологічна карта другої половини ХІІІ — початку XVIII ст.», розділ «Середньовічні пам’ятки Чернігова»;
«Археологічні дослідження літописного Остерського Городця».

Експедиційна діяльність:
2014 ‒ до теперішнього часу — заступник начальника Лівобережної експедиції ІА НАН України;
2012 — заступник начальника експедиції по дослідженню печерного монастирського комплексу біля с. Преображенне Сватівського району Луганської області;
2011–2013 — керівник Остерського загону Міжнародної Лівобережної експедиції ІА НАН України;
2011–2014 — керівник Лівобережної експедиції Інституту археології НАН України;
2010–2011 — керівник досліджень літописного Глухова;
2003–2011 — керівник Чернігово–Сіверської експедиції ДП НДЦ «Охоронна археологічна служба України» ІА НАН України;
2007–2008 — участь в експедиції по дослідженню літописного Сновська;
2007–2008 — керівник досліджень в літописному Путивлі і Пустовойтівці (батьківщина Калнишевського);
2003–2005 — керівник досліджень в Прилуках, Ніжині;
2003–2007 — керівник Сумської експедиції;
2002 ‒ до теперішнього часу — керівник охоронними археологічними дослідженнями в зонах новобудов м. Чернігова;
2001–2004 — участь у роботах Новгород–Сіверської експедиції по дослідженню Спасо–Преображенського монастиря;
1994–1999 — керівник Новгород–Сіверської експедиції, в тому числі Домотканівського городища (1996);
1991–1992 — керівник Радичівської експедиції;
1989–1990 — керівник Любечської експедиції;
1989 — керівник Прилуцької експедиції;
1989 — керівник дослідженнями Виповзівського археологічного комплексу;
1987–1988 — керівник Остерської експедиції;
1985–1986 — дослідження малих літописних міст Чернігово–Сіверської землі (Сновськ, Сосниця, Оргощ, Всеволож та ін.);
1985 — керівник посадського загону Чернігівської експедиції.

Педагогічна діяльність:
1993–2005 старший викладач кафедри археології та народознавства Чернігівського державного університету імені Т. Г. Шевченка; доцент кафедри етнології та краєзнавчо–туристичної роботи державного університету імені Т. Г. Шевченка.

Наукові організації й товариства:
Українське товариство охорони пам’яток історії та культури (УТОПіК);
Спілка археологів України.

Дисертаційне дослідження:
1993 — «Формування посадів міст Чернігово–Сіверської землі в Х–ХІІІ ст.», дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю «археологія», науковий керівник — д.і.н. О. П. Моця.

Освіта:
1980–1985 — Чернігівський державний педагогічний інститут ім. Т. Шевченка (нині Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка), історичний факультет, спеціальність «історія», кваліфікація «учитель історії та суспільствознавства».


Олександр Володимирович Колибенко

 

Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник

ORCID0000-0001-8616-9074

Колибенко 

Профіль

Наукові інтереси:
 

Поточні дослідження й проекти:
 

Експедиційна діяльність:
 

Педагогічна діяльність:
 

Наукові організації й товариства:
 

Відзнаки:
 

Дисертаційні дослідження:
 

Освіта: