Кіровоградська археологічна експедиція ІА НАН України в серпні 2026 р. продовжила дослідження поселення епохи пізньої бронзи поблизу с. Селіванове на півдні Кіровоградської області (Верхнє Поінгулля, зона стику Правобережного Лісостепу та Степу). Керівник експедиції — д. і. н., професор Сергій Скорий; заступник керівника к. і. н., старший науковий співробітник Олександр Могилов, науковий співробітник експедиції — Олег Кірєєв (Київ). У роботах експедиції в різний час брали участь заступник директора ДП “НДЦ “Охоронна археологічна служба України” Віталій Окатенко (Харків), викладач Центральноукраїнського державного університету імені В. Винниченка Кирило Панченко (Кропивницький), доцент Центральноукраїнського Національного технічного університету Микола Тупчієнко (Кропивницький), а також студенти-практиканти та волонтери з Кропивницького, Кривого Рогу та Черкас.
Роботи проводилися на двох ділянках пам’ятки.
У розкопі II (центральна частина поселення) було продовжено розпочате у 2025 р. дослідження залишків великого наземного приміщення прямокутної форми, підлога якого вимощена плитами гнейсу. До розкопу 2025 р. зроблені прирізки з північного та східного боків. У підсумку було розкрито площу 68 кв. м. Загальна досліджена площа розкопу 104 кв. м. Загальна кількість стовпчастих ям на досліджуваній ділянці приміщення зросла до 6.
Об’єкт дослідження був орієнтований за віссю схід-захід. Виявлено ділянку східної частини приміщення зі зруйнованою, але видимою на окремих ділянках, стінкою фундаменту. Внутрішня ширина приміщення — 10 м. Судячи з пошукових траншей, вимостка підлоги приміщення продовжується в західному напрямку на 14–16 м.
Це приміщення є довготривалою, найімовірніше, однокамерною спорудою на кам’яній основі. Воно не мало кам’яних або сирцевих стін. Очевидно, стіни, як і дах, були дерев’яними. Цими особливостями, а також згаданою кам’яною викладкою підлоги споруда значно відрізняється від класичних приміщень сабатинівської культури, зокрема Побужжя. Чи було це житло, громадське чи господарське приміщення до завершення дослідження, сказати складно.
Поки що не виявлено вогнища (або вогнищ), хоча інші знахідки — зернотерки, відбійники, пряслице, обгорілі кухонні залишки (кістки, уламки посуду) — схоже, свідчать на користь саме житлового характеру приміщення. Більшість знахідок зосереджена в межах північної прирізки. Тут, окрім згаданих знарядь праці з каменю та глини, знайдено більш ніж 400 переважно дрібних фрагментів кераміки, численні кістки тварин, керамічні шлаки. З урахуванням кераміки минулого року, на дослідженій ділянці зафіксовано понад 570 уламків посуду.
Розкоп III (площа 60 кв. м) знаходиться за 160 м на північний захід від розкопу II.
Він розташований у районі знахідки на зарослому травою місці кам’яної антропоморфної стели досить примітивного вигляду. У процесі робіт на цій ділянці з’ясувалося, що статуя стояла саме в тому місці, де її було виявлено лежачою. Про це свідчить яма зі слідами кам’яної засипки, у яку вставлялася основа стели. Мабуть, свого часу стела була скинута на землю. Ми відновили її у первісному положенні.
На захід-північний захід від стели зафіксовано значне скупчення безсистемно розташованих великих каменів і плит. Особливо значним воно є в північному напрямку від скульптури, де спостерігається кілька шарів каменю. Водночас у районі розташування стели, а також на північний схід і південь-південний схід від неї на відстані до 5 м, при ширині смуги до 2 м, каменів немає взагалі. За 2,4 м на південь від скульптури, на ділянці, вільній від каменів, знайдено кам’яний вівтар напівовальної форми з глибоким довгастим поглибленням. Поруч із ним — незначна кількість обпалених кісток тварин. Такі самі обпалені кістки відкриті й південніше стели.
Знахідок у розкопі вкрай мало.
На наш погляд, виявлений об’єкт, з огляду на конструктивні особливості та знайдені артефакти, не є залишками житла чи зольника. Немає підстав вважати його також поховальною пам’яткою.
Як гіпотезу (оскільки розкопки ще не завершені) можна обережно припустити, що ми маємо справу з ритуальною спорудою — святилищем.
Серед випадкових знахідок на поселенні — фрагменти кераміки, кам’яний абразив зі слідами заточування, 3 бронзові проколки-шила та підвіска — ланка набірної прикраси.
Уявлення про характер матеріальної культури на поселенні не змінилися: вона має певний синкретичний характер, включаючи низку елементів сабатинівської степової культури та риси, що певною мірою характерні для білогрудівської культури Лісостепу. Хронологічні рамки поселення поки що можна визначити в межах XIII–XII ст. до н. е. Зрозуміло, що вони можуть коригуватися в ході подальших досліджень.
Під час розкопок поселення в Селіванове, експедицію відвідували представники інтелігенції Крапівницького району (директорка Бобринецького міського краєнавчого музею ім. М. Смоленчука Руслана Ісакова, співробітники музею Євгенія Москалик та Світлана Гордубей, начальник відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Бобринецького райну Сергій Чорний, директор Устинівського музею історії Олександр Щерюк, депутат Устинівської селіщної ради Віталій Присяжнюк та інш.). Лекції для гостей про хід археологічних робіт та перспективи дослідження пам’ятки прочитав керівник експедиції професор Сергій Скорий.
Варто також відзначити всебічну допомогу, яку надавав Кіровоградській археологічній експедиції Юрій Ніколайчук, краєзнавець із м. Бобринець Кіровоградської області.
Рис. 1. Сучасний вигляд на місце розтошування мисового поселення доби пізньої бронзи быля с. Селіванове. Вид з північного сходу
(зйомка В. Окатенка, І. Білька)
Рис. 2. Робочий момент на розкопі II (фото С. Скорого)
Рис. 3. Робочий момент на розкопі III (фото С. Скорого)
Рис. 4. Загальний вид розкопу III (фото О. Кірєєва)
Рис. 5. Участники Кіровоградської археологічної експедиціїї 2026 року (фото К. Панченка)
