- Категорія: Персоналії
(14.08.1945 р. — 26.11. 2006 р., народився і похований у м. Миколаїв)
дослідник доби бронзи 
Навчався на історичному факультеті Київського університету (1975–1981). У 1967– 1972 рр. входив до активу Миколаївського краєзнавчого музею як член Миколаївської групи Одеського археологічного товариства. На громадських засадах займався реставрацією кераміки, брав участь у встановленні охоронних знаків на пам’ятках археології та переоформленні археологічної експозиції музею. У 1967–1972 рр. брав участь в експедиціях Інституту під кер. О. Г. Шапошникової, Г. Т. Ковпаненко та Миколаївського краєзнавчого музею. Від 1973 р. був співробітником Інституту — лаборантом, старшим лаборантом (1981), молодшим науковим співробітником (1989). Очолював Богданівський загін Миколаївської експедиції, який здійснив масштабні дослідження поселення сабатинівської культури поблизу с. Виноградний Сад. Стажувався в лабораторії Г. Ф. Коробкової (м. Санкт-Петербург), оволодів методикою трасологічного аналізу кам’яних і кістяних знарядь. Автор розробок щодо становлення та розвитку стародавніх ремесел: чинбарського, швацького та косторізного.
Основні праці:
Курганная группа близ с. Старогорожена // Древности Поингулья. — К., 1977;
Ямное погребение с булавой из Поингулья // Древнейшие скотоводы степей юга Украины. — К., 1987 (обидві у співавт.);
Костяные изделия сабатиновской культуры по материалам поселений Ташлык и Виноградный Сад на Южном Буге // Проблемы первобытной археологии Северного Причорноморья. — Херсон, 1990. — Ч. 1.
- Категорія: Персоналії
(н. 26.05.1955 р., м. Львів)
кандидат історичних наук, дослідник слов’янської та давньоруської археології 
Син члена-кореспондента НАН України В. Д. Барана.
1977 р. закінчив історичний факультет Київського університету. 1977–1993 рр. — старший лаборант, молодший науковий співробітник відділу давньоруської та середньовічної археології, 2000–2001 рр. — науковий співробітник відділу археології ранніх слов’ян. 1993 р. захистив дисертацію «Слов’янська община (за матеріалами поселення Рашків І)». Нині працює в Міністерстві закордонних справ України.
Досліджував соціально-економічний розвиток слов’янського суспільства в переддержавний період. На ґрунті аналізу планіграфії повністю дослідженого поселення райковецької культури Рашків І висунув гіпотезу про систему планувальних закономірностей слов’янських поселень, за якою взаємне розміщення осель відображувало родинні зв’язки між їхніми господарями. Використання шнурка (давньоруською «верва») для визначення місця спорудження нового будинку й обумовило назву слов’янської общини, зафіксовану в літописі.
Автор 20 праць, зокрема розділу в «Давній історії України», т. 3 (К., 2000).
Основні праці:
Походження українського народу. — К., 2002 (у співавт.);
Слов’янська община. — Чернівці, 2004;
Історичні витоки українського народу. — К., 2005 (у співавт.);
Давні слов’яни і походження українського народу. — К., 2011 (у співавт.).
- Категорія: Персоналії
(5.02.1946 р. — 22.04. 2001 р., народився і похований у м. Сімферополь)
доктор історичних наук, учень О. І. Домбровського, дослідник археології та історії середньовічного Криму, дійсний член Кримської академії наук, заслужений діяч науки і техники Автономної Республіки Крим (2000) 
Навчався в Кримському педагогічному інституті, завершив освіту на історичному факультеті Одеського університету (1966–1970). Від 1965 р. працював лаборантом Інституту мінеральних ресурсів Держгеолкому СРСР; у 1968–1998 рр. — у відділі античної та середньовічної археології Криму (від 1992 р. Кримський філіал Інституту), де зріс від лаборанта до заступника директора з наукової роботи, завідував відділом середньовічної археології. 1977 р. захистив кандидатську дисертацію «Ранние болгары в Крыму (локальный вариант салтово-маяцкой культуры)», 1994 р. — докторську «Таврика в составе Хазарского каганата».
І. А. Баранов був одним із провідних фахівців Східної Європи з візантійської та хозарської археології та історії. Розробив кардинальні проблеми так зв. кримського варіанту салтово-маяцкої культури, займався вивченням проблем візантійської та золотоординської присутності в Криму, генуезької історії, епіграфіки та фортифікації. Був одним з кращих знавців матеріальної культури середньовічного Криму. Активний польовик. 1968 р. здійснив самостійні розкопки на мисі Трійця. Досліджував поселення Тау-Кипчак (1969–1971), ранньосередньовічні пам’ятки в сел. Курортний на пагорбі Кордон-Оба (1975, 1976), очолював організовану ним Судакську експедицію (1977–2001), здійснив беспрецедентні за масштабом дослідження середньовічної Сугдеї (Судака): були виявлені пам’ятки всіх періодів історії міста. Також провадив розвідки й розкопки в найближчій околиці Сугдеї (монастирі на горі Перчем і в ур. Димитраки, некрополь біля с. Дачне, комплекс ранньосередньовічних пам’яток у с. Морське та ін.).
Від 1996 р. І. А. Баранова регулярно обирали депутатом районної, в 1998 р. міської ради м. Сімферополь. У 1998–2001 рр. очолював Республіканський комітет з охорони та використання пам’яток історії та культури (нині Республіканський комітет з охорони культурної спадщини) Автономної Республіки Крим.
Основні праці:
Некоторые итоги изучения тюрко-болгарских памятников Крыма // Плиска-Преслав. — София, 1981. — Т. 2;
Памятники раннесредневекового Крыма // Археология Украинской ССР. — К., 1986. — Т. 3;
Таврика в эпоху раннего средневековья (салтово-маяцкая культура). — К., 1990;
Праболгарские горизонты Судакского городища середины VIII — первой половины Х вв. // Българите в Северното Причерноморие. — В. Търново, 2000. — VII (у співавт.).
Література:
Игорю Авенировичу Баранову — 50 лет // Археология Крыма. — 1997. — № 1. — С. 198;
Пам’яті Ігоря Авеніровича Баранова // Археологія. — 2001. — № 1. — С. 139–140;
Айбабин А. И. Памяти И. А. Баранова // МАИЭТ. — 2001. — VIII. — С. 529;
Мыц Л. А. Помню таким… // МАИЭТ. — 2001. — VIII. — С. 530–532;
Майко В. В. Игорь Авенирович Баранов — ученый и человек // Причерноморье, Крым, Русь в истории и культуре. Мат-лы III Судакской межд. конф. — К.; Судак, 2006. — Т. ІІ. — С. 5–12;
Колесникова В. А., Баранов В. И. Список научных работ Игоря Авенировича Баранова // Причерноморье, Крым, Русь в истории и культуре. Мат-лы III Судакской межд. конф. — К.; Судак, 2006. — Т. ІІ. — C. 13–22.
- Категорія: Співробітники
Олексій Олександрович Крютченко
Кандидат історичних наук, науковий співробітник ORCID: 0000-0001-8518-4168 |
|
Профіль
Наукові інтереси:
Розвиток фортифікаційної справи у Європі за доби раннього заліза.
Поточні дослідження й проекти:
Захисні споруди півдня Східної Європи доби раннього заліза.
Експедиційна діяльність:
2016–2018 — заступник начальника Більської археологічної експедиції ІА НАН України;
2016, 2018 — участь у роботі експедицій НДЦ «Рятівна археологічна служба;
2016 — участь у роботі Канівської археологічної експедиції;
2014 — участь у роботі Куземинської археологічної експедиції ІА НАН України;
2014 — керівник Таранівської археологічної експедиції ХНУ імені В.Н. Каразіна;
2012 — керівник Таранівської археологічної експедиції ХНУ імені В.Н. Каразіна;
2011–2013 — участь у роботі Верхньосалтівської археологічної експедиції ХІМ;
2007–2010 участь у роботі Циркунівської експедиції ДП ОАСУ «Слобідська археологічна служба»;
2007–2009 — участь у роботі Цареборисівської експедиції ДП ОАСУ «Слобідська археологічна служба»;
2006–2007 — участь у роботі Гришківської археологічної експедиції Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна;
2005–2009, 2015–2016 — участь у рятівних розкопках та наукових експертизах ДП ОАСУ «Слобідська археологічна служба»;
2005–2015 — участь у роботі Більської археологічної експедиції ХНУ імені В.Н. Каразіна;2005-2007 —участь у роботі Сіверськодонецької археологічної експедиції ХНУ імені В.Н. Каразіна;
2005 — участь у роботі палеолітичної експедиції ХІМ;
2001–2004 — участь у роботі Більської археологічної експедиції Харківського обласного палацу дитячої та юнацької творчості.
Педагогічна діяльність:
2008–2012 — керівник археологічного гуртка Харківського обласного палацу дитячої та юнацької творчості.
Наукові організації й товариства:
ВГО “Спілка археологів України”
Харківське обласне історико–археологічне товариство
Відзнаки:
2018 — нагрудний знак «Учасник АТО»;
2016 — нагрудний знак «Учасник бойових дій»;
2015 — медаль «Захиснику вітчизни».
Освіта:
2015–2019 — аспірантура, Інститут археології НАН України, спеціальність «археологія»;
2004–2009 — Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, історичний факультет, спеціальність «археологія».
- Категорія: Про інститут
Логотип Інституту археології НАН України в растровому (png) та векторних (eps, cdr) форматах.
Розробники — А. В. Борисов та А. В. Панікарський.
Українською мовою:
без фону, чорний текст: .PNG .EPS .CDR
без фону, білий текст: .PNG
без фону, жовтий текст: .PNG
Англійською мовою:
без фону, чорний текст: .PNG .EPS .CDR
без фону, білий текст: .PNG
без фону, жовтий текст: .PNG
Варіанти логотипу українською та англійською мовами в різних кольорах: .EPS .CDR
- Категорія: Нормативно-правова база
Європейська конвенція про охорону археологічної спадщини (переглянута) (ETS N 143)
Закон України "Про охорону археологічної спадщини"
Закон України "Про охорону культурної спадщини"
Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність"
Статут Інституту археології Національної академії наук України
Колективний договір на 2019—2022 рр.
Кодекс етики професійного археолога
План дій щодо впровадження гендерної рівності в Інституті археології НАН України на 2024—2027 роки
Методика оцінювання ефективності діяльності наукових установ НАН України
- Категорія: Статут
У своїй діяльності Інститут археології НАН України керується чинним законодавством України, Законами України «Про охорону археологічної спадщини» та «Про охорону культурної спадщини», Статутом НАН України, Основними принципами організації та діяльності науково-дослідного інституту НАН України, Статутом Інституту археології НАН України та нормативними актами Національної академії наук України.
Нова редакція Статуту Інституту археології НАН України була прийнята у 2024 році після обговорення серед наукового колективу.
Статут затверджено розпорядженням Президії Національної академії наук України за № 481 від 4 листопада 2024 року.
Ідентифікаційний код 05417163.
З повним текстом Статуту Інституту археології НАН України можна ознайомитись за посиланням.
- Категорія: Кодекс етики
09.11.2006 р. на засіданні Вченої Ради Інституту археології НАН України був прийнятий «Кодекс етики професійного археолога». Це є своєрідна реакція на кризові моменти та проблеми у розвитку сучасного суспільства й науки, шляхи вирішення хоча б деяких з яких намагаються знайти самі вчені. Напевно, подібні документи незабаром будуть розроблені й прийняті також в інших нових незалежних державах. В усякому разі, заклики до цього вже пролунали в Республіці Молдова (Musteaţa, 2010, p. 360), Російській Федерації (Шер, 1999, с. 19—20; Кореняко, 2004, с. 38), а Л. С. Клейн взагалі закликає виришити це питання на міждержавному рівні (Клейн, 2009, с. 109).
Ніхто не вважає прийняту першу редакцію «Кодексу» бездоганною. Саме тому Інститут археології через редакцію журналу «Археологія» звернувся до археологів інших установ взяти участь у його подальшому обговоренні (Від редколегії..., 2006, с. 105). Але поки що широкого обговорення не досягнуто. Серед основних причин такої ситуації — інертність мислення в поєднанні з помилковим переконанням про суто бюрократичний характер цього документу.
По своїй суті «Кодекс», за висловленням Є. М. Черних, член-кореспондента РАН, — моральний пакт, добровільна, але тверда угода професіоналів (Від редакції..., с. 101). Ані в Кримінальному кодексі, ані в законах будь якої держави всі варіанти потенційних або реальних конфліктних ситуацій у тому чи іншому професійному середовищі не можуть бути враховані. Лише «Кодекс етики» (археолога, журналіста, геолога, антрополога та ін.) надає таку можливість. Наприклад, можна з’ясувати першочерговість публікації археологічного матеріалу різними особами, які претендують на це, або, скажімо, обумовлювати права й обов’язки членів експедиції. Жоден закон не забороняє археологові колекціонувати археологічні знахідки, але «Кодекс» вказує (так домовилися між собою професіонали), що цього робити не можна. У законах не прописане, чи може археолог консультувати приватних колекціонерів археологічних предметів, але «Кодекс» (так домовилися професіонали, виходячи з нинішньої ситуації в Україні) поки дозвіл на це не надає.
КОДЕКС ЕТИКИ ПРОФЕСІЙНОГО АРХЕОЛОГА
Інститут археології Національної академії наук України (далі — ІА НАНУ) як державна археологічна установа, яка організує, здійснює та координує наукові та науково-рятівні дослідження, з огляду на сучасні негативні тенденції у сфері охорони археологічної спадщини, приймає Кодекс етики професійного археолога (далі — Кодекс).
Головна мета Кодексу — визначення основних морально-етичних норм діяльності професійних археологів та їх ставлення до археологічної спадщини, один до одного, а також до суспільства, зацікавленого в отримуванні достовірної інформації про давнє минуле. Це повинно сприяти виконанню завдань та обов’язків, поставлених перед українськими археологами Законодавством України про охорону археологічної спадщини (Конституція України, закони «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 р., «Про ратифікацію європейської конвенції про охорону археологічної спадщини (переглянутої)» № 1369 — IV від 10.12.2003 р., «Про охорону археологічної спадщини» від 18.03.2004 р. тощо).
При розробці Кодексу прийнято до уваги низку документів, уже апробованих на міжнародному рівні (Кодекс діяльності Європейської Асоціації археологів від 27.09.1997 р., Кодекс музейної етики ICOM від 4.11.1986 р. тощо).
РОЗДІЛ I
Загальні положення
I.1. Професійним археологом є особа, яка одержала відповідну (археологічну, історичну) фахову освіту у вищому навчальному закладі, постійно працює в установі, завданням якої є вивчення, охорона, поширення та пропаганда знань про археологічні джерела. Він відповідальний за свою наукову репутацію і зобов’язаний уникати дій та висловлювань, прямо або опосередковано здатних скомпрометувати його колег, їхні здобутки та науку в цілому.
I.2. Усі положення Кодексу поширюються на представників інших наукових дисциплін (біології, зоології, тощо), які приймають безпосередню участь в археологічних дослідженнях.
I.3. Кодекс передбачає моральну відповідальність за його порушення. Конкретні випадки порушень розглядаються Комісією з етики, створеною при Інституті археології НАНУ за участю представників інших археологічних установ, які підтримують положення Кодексу. Ця Комісія оприлюднює результати розгляду тієї або іншої конфліктної ситуації та ухвалює рішення щодо порушників Кодексу у формах дружнього попередження, заяви чи публічного осуду.
РОЗДІЛ II
Ставлення до археологічних джерел
II.1. Професійний археолог та члени його сім’ї не повинні займатися приватним колекціонуванням археологічних предметів і зберігати археологічні матеріали поза межами археологічних установ, зокрема вдома.
II.2. Необхідно перешкоджати незаконному вилученню або переміщенню, включаючи експорт і імпорт, археологічних предметів і повідомляти спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини та інші уповноважені органи культурної спадщини про небезпеку кримінального руйнування археологічних пам’яток. Враховуючи, що купівля, продаж, обмін та колекціонування археологічних предметів стимулює грабіжницькі розкопки і призводить до руйнування археологічних пам’яток, професійний археолог не повинен брати у них участі, зокрема і як науковий консультант, а також прямо чи опосередковано пропагувати діяльність «чорних археологів», дилерів та приватних колекціонерів. У випадках, коли археологічні предмети не мають достовірного родоводу (інформації про місце та обставини знахідки), чи з’явилися в обігу після 1970 р., їх треба вважати як такі, що незаконно вилучені з археологічного контексту.
II.3. Перед початком розкопок рекомендується завжди ретельно зважувати їх доцільність, і чи є достатнє забезпечення для подальшої обробки та своєчасної наукової публікації отриманих матеріалів. Оригінали наукових звітів, в яких зафіксовані результати археологічних розкопок та розвідок, не можуть зберігатися поза межами державної установи.
II.4. Кошти на розкопки, лабораторні дослідження, публікацію археологічних матеріалів від закордонних та вітчизняних приватних осіб, організацій, громадських фондів можуть бути отримані лише офіційно через державну установу та за умов, що ті, хто надає кошти або допомогу в будь-якому іншому вигляді, не втручаються в процес розкопок, вивчення добутих матеріалів та їх загальноісторичної інтерпретацію.
РОЗДІЛ III
Публікація та використання матеріалів розкопок
III.1. Професійний археолог, під керівництвом якого проведені археологічні розкопки на підставі кваліфікаційного документа (Відкритого листа), має безстрокове право на добуті у ході розкопок матеріали. Протягом перших п’яти років це право носить виключний характер і використовується для обробки знахідок. Надалі право керівника розкопок на матеріали набуває пріоритетного характеру, що передбачає вільний доступ колег до звітів, а з дозволу автора і до його матеріалів. Як повна заборона доступу до останніх, так і робота з ними без авторського дозволу неприпустимі. Матеріали досліджень мають бути оприлюднені у найкоротший термін через публікації та інші засоби.
III.2. У випадках, коли розкопки здійснюються групою археологів, керівник розкопок, на ім’я якого виданий Відкритий лист, забезпечує їм доступ до використання отриманих матеріалів. Умови такого доступу можуть бути передбачені перед початком робіт у спеціальній угоді.
III.3. По смерті дослідника право на використання матеріалів розкопок переходить у розпорядження співавторів дослідження з урахуванням змісту угоди з ними та волі керівника розкопок. У випадку відсутності таких осіб матеріали набувають статусу загальнодоступних, однак питання про їх використання і повну або часткову публікацію може бути також встановлено спеціальним рішенням Ученої ради Інституту археології НАНУ за рекомендацією відповідних наукових відділів Інституту археології НАНУ чи установ, де працював володар Відкритого листа.
III.4. Подовження розкопок на раніш відкритих чи досліджених пам’ятках обов’язково узгоджується з їх попередніми дослідниками, крім випадків, означених у ст. 15 розд. IV «Закону про археологічну спадщину».
РОЗДІЛ IV
Пропаганда археологічнних знань
IV.1. Пропаганда археологічних знань є однією з основних форм зв’язку науки із суспільством і спрямована на збільшення поваги до археологічних пам’яток України та всього світу, їх збереження та охорону. Професійний археолог відповідає за якість отриманої в ході польової або лабораторної роботи інформації й поширення знань через навчання, лекційну діяльність, публікації у наукових виданнях та ЗМІ. При цьому треба уникати висловлювань та оцінок, які можуть стимулювати нездоровий ажіотаж навколо знахідок та археологічних пам’яток.
IV.2. Навмисна чи прихована фальсифікація археологічних даних, звідки і від кого б вона не надходила, мусить негайно викриватися як така, що спотворює давню історію.
IV.3. Професійний археолог публічно протидіє використанню археологічних даних для розпалювання расових, етнічних, релігійних конфліктів.
Інститут археології НАНУ закликає археологів усіх інших установ України приєднатися до цього Кодексу, тобто сприяти надання йому статусу Кодексу етики професійного археолога України.
Доповнення чи зауваження до окремих розділів чи статей Кодексу розглядаються Комісією з етики, і в разі доцільності вносяться до нього, про що повідомляються всі співробітники ІА НАНУ та археологи інших установ, які керуються Кодексом у своїй діяльності.
Від редколегії журналу «Археологія», 2006. Археологія, 4, с.95–107.
Клейн, Л.С., 2009. Кодекс етики археолога як справа честі країни, Археологія, 1, с.100–102.
Кореняко, В.А., 2004. Этические проблемы и кризисные явления в археологии. В: В.И. Гуляев и С.В. Кузьминых, ред. Проблемы первобытной археологии Евразии (к 75-летию А.А. Формозова). М.: ИА РАН, с.36–47.
Шер, Я.А., 1999. Некоторые вопросы археологического образования //В: В.В. Бобров, ред. Археология, этнография и музейное дело. Кемерово: Никалс, с.18–20.
Musteaţǎ, S., 2009. Etica şi deontologia profesionalǎ în Archeologie, Tyragetica, III (XVIII), 1, s.353–360.
Відгуки та пропозиції надсилайте, будь ласка, на адресу:
- Категорія: Співробітники
Іван Сергійович Радомськийпрацював в Інституті археології з 2019 по 2020 роки Кандидат історичних наук, науковий співробітник Відділ археології енеоліту — бронзової доби ORCID: 0000-0002-6123-6557 |
![]() |
Профіль
Наукові інтереси:
Технології обробки кременю, енеоліт, культурний комплекс Кукутень-Трипілля.
Поточні дослідження й проекти:
«Культурогенез енеоліту – бронзової доби на теренах України», розділ «Крем’яна індустрія трипільської культури етапу ВІ в контексті культурогенезу енеоліту-бронзової доби на теренах України».
Програми міжнародної співпраці:
2015 – 2017 – учасник програми SNF-SCOPES 160469 “Network in Eastern European Neolithic and Wetland Archaeology for the improvement of field techniques and dating methods”
Експедиційна діяльність:
2019 — Східноподільська археологічна експедиція ІА НАН України; керівник – к.і.н., н.с. В. С. Рудь;
2017-2019 — Трипільська експедиція Інституту археології НАН України; керівник – к.і.н., с.н.с. О. Г. Корвін-Піотровський;
2013-2018 — Дністровська комплексна експедиція ІА НАН України; керівник – м.н.с. Д. К. Черновол;
2013 — Межиріцька археологічна експедиція кафедри археології та музеєзнавства КНУ ім.Т.Шевченка; керівник – к.і.н., доц. П.С. Шидловський;
2011 — Пушкарівська палеолітична експедиція ІА НАН України; керівник – м.н.с. П. М. Васильєв;
2011 — експедиця Великий Дивлин Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф; керівник – с.н.с. І. М. Хоптинець;
2010 — підводна археологічна експедиція ІА НАН України; керівник – к.і.н. В. Вакхонєєв;
2009 — Канівська археологічна експедиція КНУ ім.Т. Шевченка; керівник – д.і.н., проф. Р. В. Терпиловський, к.і.н., доц. Є. В. Синиця.
Наукові організації й товариства:
ВГО «Спілка археологів України»
ГО «Центр палеоетнологічних досліджень»
Дисертаційне дослідження:
2019 — «Крем’яна індустрія трипільського населення етапу ВІ Середнього Подністров’я (за матеріалами поселення Ожеве-Острів)», дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю «археологія»; науковий керівник – к.і.н., доц. С.М. Рижов
Освіта:
2014-2017 — аспірант кафедри археології та музеєзнавства історичного факультету Київського національного університету ім. Т.Шевченка;
2012-2014 — магістр кафедри археології та музеєзнавства історичного факультету Київського національного університету ім. Т.Шевченка;
2008-2012 — студент історичного факультету Київського національного університету ім. Т.Шевченка.
- Категорія: Співробітники
Ігор Андрійович Цеуновпрацював в Інституті археології з 2014 по 2019 роки Провідний архівіст пр-т Героїв Сталінграда, 12 ORCID: 0000-0002-1714-6220 |
Профіль
Наукові інтереси:
історіографія, палеолітознавство, історія повсякдення, інтелектуальна історія, гендерна археологія.
Експедиційна діяльність:
З 2012 по сьогодні — член експедиції Національного університету «Києво-Могилянська Академія» на Кіровоградщині (керівник Л. Л. Залізняк);
2013 р. — волонтер у Донській експедиції Московського державного університету (керівник Н. Б. Леонова);
2010—2013 — учасник експедиції Маріупольського державного університету (керівник В. О. Забавін);
2009 р. — студент-практикант у Амвросіївській палеолітичній експедиції (керівник О. О. Кротова), а також волонтер у експедиції Луганського національного університету ім. Даля (керівник С. М. Санжаров).
Дисертаційне дослідження:
Працює над кандидатською дисертацією на тему: «Дослідження палеоліту території України напр. ХІХ — у першій половині ХХ ст.», науковий керівник — д.і.н. Л. Л. Залізняк
Освіта:
2014–2017 — аспірантура ІА НАНУ, відділі археології кам’яної доби.
2014 — магістерську програму «Історія. Археологія та давня історія України» Національного університету «Києво-Могилянська Академія».
2012 — бакалавр Маріупольський Державний Університету за фахом «Історія» (диплом з відзнакою).
- Категорія: Співробітники
Алла Сергіївна Борисюк-Дудкінапрацювала в Інституті археології з 2014 по 2019 рр. Художник-реставратор, художник-реставратор творів з металу другої категорії |
|
Профіль
Наукові інтереси:
Особливості польової та лабораторної консервації та реставрації творів декоративно-ужиткового мистецтва та скульптури. Особлива увага приділяється технічній та науковій реставрації виробів з таких матеріалів, як метал та шкіра. Техніки виготовлення предметів та способи збереження пам’яток. Реставрація та консервація археологічних творів, методики їх очистки, розкриття поверхні, укріплення та консервація. Великий інтерес викликають предмети з поєднанням різних матеріалів. Вивчення європейських технологій методик та матеріалів. Головною проблематикою є збереження та консервація археологічних пам’яток методами польової реставрації.
Поточні дослідження й проекти:
«Пам’ятки матеріальної культури давнього населення України в колекціях наукових фондів Інституту археології НАН України», розділ «Консервація та реставрація археологічних предметів з колекцій ІА НАНУ»
Експедиційна діяльність:
2011-2013, 2015 — участь у роботі археологічної експедиції античної Ольвії, як реставратор.
2012 — участь у роботі Черняхівської експедиції у с. Легедзине, як реставратор.
Освіта:
2008-2012 — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, спеціалізація реставрація творів мистецтва, диплом бакалавра за спеціальністю «художник-реставратор скульптури та творів декоративно-ужиткового мистецтва».
2012-2014 — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, спеціалізація реставрація творів мистецтва, диплом магістра за спеціальністю «художник-реставратор скульптури та творів декоративно-прикладного мистецтва з металу, каменю, кераміки і скла». Дослідник, викладач.
- Категорія: Співробітники
Ірина Володимирівна Станкєвіч (Карашевич)
працювала в Інституті археології з 2007 по 2021 рр. Молодший науковий співробітник |
|
Профіль
Наукові інтереси:
Наукові інтереси зосереджені на тематиці середньовічної археології, проблемах історичної топографії міст Північно-Західного Причорномор‘я у складі Османської імперії.
Експедиційна діяльність:
2010, 2012 – 2013 – розвідка за власним Відкритим листом, та дозволом у Одеській та Миколаївській областях, 2012 р. на Кінбурнській косі, та у 2013 р. розкопки фортеці Кінбурн у складі Південної Середньовічної експедиції ІА НАН України, під керівництвом С.О. Біляєвої;
2009 – участь у роботі Канівської археологічної експедиції ІА НАН України в с. Бучаку, керівництвом Ю.В. Болтрика;
2005 – участь у роботі спільної археологічної експедиції Інституту археології НАН України та Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника в дослідженні Старого Арсеналу (м. Київ) під керівництвом Г.Ю. Івакіна;
2004 – 2010, 2012 – 2013 – участь у роботі Міжнародної Південної Середньовічної експедиції ІА НАН України; дослідження у м. Очаків, Аккерманської фортеці у м. Білгород–Дністровський, турецької фортеці на Кінбурнській косі, під керівництвом С.О. Біляєвої;
2004 – участь у роботі спільної Архітектурно-археологічної експедиції Інституту археології НАН України та Університету штату Техас (США, м. Остін) в Національному заповіднику «Херсонес Таврійський» (АРК) під керівництвом В. М. Зубаря;
2003 – участь у роботі Побузькій експедиції, курган доби бронзи, під керівництвом Ю.В. Болтрика;
2002 – 2003 – участь у роботі Миколаївської експедиції в с. Виноградний сад, поселення доби неоліту-енеоліту, під керівництвом В.М. Фоменко;
1997 – 2002, 2012 – участь у роботі експедиції Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка в с. Торговиця, дослідження решток золотоординського міста, під керівництвом Н.М. Бокій, І.А. Козир;
1996 – участь у роботі експедиції Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка в с. Івангород, курган доби раннього заліза, під керівництвом Н.М. Бокій;
З 2004 по 2010 р. працювала у складі Міжнародної Південної середньовічної експедиції в м. Білгород-Дністровському, Очакові та на Кінбурнській косі.
Наукові організації й товариства:
Історико–культурна асоціації «Україна–Туреччина» (ІКАУТ)
Спілка археологів України (САУ)
Дисертаційне дослідження:
«Османські міста Північно-Західного Причорномор‘я (історична топографія)». Науковий керівник — д.і.н. О. С. Біляєва.
Освіта:
2003–2006 — Національний університет «Києво–Могилянська академія», магістерська програма «Археологія та давня історія України», спеціальність «давня історія України», кваліфікація «магістр»;
1997 – 2002 – Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В. Винниченка, історичний факультет, спеціальність «історія та основи правознавства», спеціаліст.
- Категорія: Співробітники
Людмила Володимирівна Литвиновапрацювала в Інституті археології з 1978 по 2019 роки Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник |
|
Профіль
Наукові інтереси:
Етнічна антропологія, антропологічний склад населення доби пізньої бронзи, раннього залізного віку та класичного середньовіччя, демографія давніх популяцій.
Дисертаційне дослідження:
2008 р. — «Населення Нижнього Подніпров’я 12 — початку 15 ст. за антропологічними даними», дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю «антропологія»
Освіта:
1978—1982 — Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка), історичний факультет.
- Категорія: Співробітники
Андрій Володимирович Старкін
Кандидат біологічних наук, науковий співробітник Відділ археології Криму та Північно-Західного Причорномор’я працював в Інституті археології з ____ по 2020 рік
|
![]() |
Профіль
Наукові інтереси:
Досліджує проблеми зміни фауністичних теріокомплексів і вплив їх на формування господарства первісних суспільств. Особливу увагу приділяє вивченню природних умов формування свійської худоби, її зв’язку з дикими тваринами навколишнього середовища.
Експедиційна діяльність:
Постійно бере участь в експедиціях відділу та інших установ (пам’ятки: Анетівка II, Амвросіївка, Білолісся, Івашкове VI, Інгінли-тепе) та в роботі Білгород Тірської експедиції, де вивчає кісткові рештки тварин.
Наукові організації й товариства:
Член теріологічної спілки.
Дисертаційне дослідження:
2001 — «Пізньоплейстоценові теріофауни степової зони півдня України», дисертація на здобуття вченого ступеню кандидата біологічних наук.
Освіта:
1978–1983 — біологічний факультет Одеського університету.
- Категорія: Співробітники
Олександр Степанович Милашевськийпрацював у Інституті археології з 2016 по 2021 Кандидат історичних наук |
|
Профіль
Наукові інтереси:
Археологія пізньоримського часу. Черняхівська, вельбарська, пшеворська культури.
Експедиційна діяльність:
2018 — Легедзинська археологічна експедиція/ керівник — Б. В. Магомедов; Волинська рятівна археологічна експедиція/ керівник — Милашевський О.С.
2017 — Волинська археологічна експедиція/ керівник — А. В. Панікарський;
2016 — Волинська археологічна експедиція/ керівник — А. В. Панікарський;
2015 — участь у роботі Волинської рятівної археологічної експедиції;
2007—2009 — участь у роботі Фастівської археологічної експедиції ІА НАН України;
2006—2013 — участь у роботі Комсомольської ранньослов’янської експедиції ІА НАН України;
2005—2006 — археологічна експедиція у м. Судак.
Педагогічна діяльність:
2016 — наукова консультація студента Історичний факультет Львівського національного університету ім. І. Франка
2018 — наукова консультація учнів при написанні науково-дослідних робіт МАН при наукових осередках м. Демидівка та м. Луцьк (Рівненська, Волинська обл.)
Наукові організації й товариства:
Спілка археологів України
Дисертаційне дослідження:
«Північно–західний компонент черняхівської культури (за матеріалами ліпної кераміки)»; науковий керівник — д. і. н. Д. Н. Козак, з 2014 — д. і. н. Б. В. Магомедов.
Освіта:
2004—2009 — Київський національний університет імені Тараса Шевченко, історичний факультет, кафедра археології та музеєзнавства, спеціальність «археолог, викладач археології».
- Категорія: Співробітники
Яків Петрович Гершкович(21.08.1953 – 08.09.2022)
Доктор історичних наук, старший науковий співробітник ORCID: 0000-0002-5915-1300 |
![]() |
Профіль
Наукові інтереси:
Проблеми археології бронзового віку та перехідного періоду до раннього залізного віку: культурогенетичні процеси, вогнища культурогенезу та їх взаємодія; формування та культурна приналежність осередків металообробки Північного Причорномор’я та їх датування; порівняльний аналіз матеріальних комплексів археологічних культур та динаміка їх змін; мережа зв’язків Північної Євразїї та їх характер; відображення давніх ритуалів та звичаїв у матеріальних залишках. Проблеми перед- та постдепозійних змін культурного шару як ознака характеру тих чи інших типів давніх пам’яток. Проблеми історії науки та професійної етики археологів.
Поточні дослідження й проекти:
«Культурогенез енеоліту – бронзової доби на теренах України». Розділ: «Етнокультурні процеси на території України за доби пізньої бронзи та перехідного періоду до раннього залізного віку».
Резюме: Перевіряється запропонована раніше схема багатовекторного історико-культурного симбіозу під час перехідного періоду від доби пізньої бронзи до раннього залізного віку на території України. Для попереднього періоду історико-культурні процеси і, відповідно, етнокультурна ситуація, дещо інші, оскільки були підпорядковані стабільній взаємодії суміжних утворень, насамперед, культур Ноуа – Сабатинівка, зрубної та тшинецької (чи тшинецько-комарівської).
"Керамічний аналіз в реконструкції соціально–економічних умов у мобільних групах населення на північ від Чорного моря 1100–600 рр. до н.е." (2016–2019). Кооператори — Фонд Фолксваген та Вільний університет, Берлін (Німеччина). Керівник — проф. доктор Е. Кайзер.
Стипендії та гранти:
2001, 2008, 2016 — стіпендія Німецької служби наукового обміну (DAAD), Євразійський відділ Німецького археологічного інституту та Вільного університету, Берлін, ФРН;
2003—2004 — стіпендія Програми академiчних обмiнiв iменi Фулбрайта, коледж Веллслі, Бостон, США.
Експедиційна діяльність:
2018 — Донецька експедиція ОАСУ ІА НАНУ, керівник;
2017 — Нетішинська експедиція РАСУ ІА НАНУ, керівник;
2011—2013, 2015 — очолював експедицію «Ірей» ІА НАНУ по дослідженню у Донецькій, Луганський, Херсонський, Одеський обл.;
1998 — очолював експедицію ІА НАНУ по дослідженню зольників біля м. Нетешін, Хмельницької обл.;
1989—1993 — очолював Донецьку археологічну експедицію НПК «Археолог» при ІА НАНУ.;
1981—1988 — участь у роботі Краснознам’янської археологічній експедиції ІА АН УРСР.;
1977—1980 — участь у роботі Донецької та Другої Сіверсько-Донецької археологічної експедиції ІА АН УРСР.
Педагогічна діяльність:
В різні роки читав лекції в університетах:
Вільний університет Берліна — ФРН;
Тюбінгенський університет Эберхарда та Карла — ФРН;
Гейдельбергський університет — ФРН;
Коледж Веллслі — США;
Гарвардський університет — США;
Чикагський університет — США;
Каліфорнійський університет у Лос-Анджелесі (UCLA) — США.
Наукові організації й товариства:
ВГО «Спілка археологів України» (голова)
Дисертаційні дослідження:
2017 — «Суботівське городище», дисертація на здобуття наукового ступеню доктора історичних наук за спеціальністю «археологія»;
1993 — «Сабатинівська культура Нижнього Подніпров’я та Північно-Західного Приазов’я» дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю «археологія», науковий керівник к. і. н. І. Т. Черняков.
Освіта:
1972—1977 — Ташкентський державний університет, історичний факультет, спеціальність «історик, учитель історії та суспільствознавства»
- Категорія: Співробітники
Лариса Анатоліївна Спіцинапрацювала в інституті з 2001 по 2018 рр. Кандидат історичних наук, науковий співробітник Відділ археології енеоліту — бронзової доби ORCID: 0000-0002-0907-5127 |
|
Профіль
Наукові інтереси:
Археологія доби пізнього енеоліту-ранньої бронзи Східної Європи, контакти, міграції, трансформації культурного ландшафту
Поточні дослідження й проекти:
«Культурогенез енеоліту – бронзової доби на теренах України». Розділ: «Культурні традиції півдня України в пізньому енеоліті – ранній бронзі»
Програми міжнародної співпраці:
2011–2013, 2016–2019 — «The reaction of the plant world and human society in climate fluctuations in Ukraine» SCOPES IZ73Z0_152732 Бернський університет (Берн, Швейцарська Конфедерація)
Експедиційна діяльність:
2010–2017 — учасник Приазовської археологічної експедиції ІА НАНУ з дослідження археологічних пам’яток на території Національного Історико-археологічного заповідника комплексу “Кам'яна Могила” (Мелітопольський район, Запорізька область).
Наукові організації й товариства:
Спілка археологів України
Дисертаційне дослідження:
2002 — «Археологічні культури пізнього еноліту-ранньої бронзи в межиріччі Дніпра та Дону», дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю «Археологія», науковий керівник к.і.н., с.н.с. К. П. Бунятян
Освіта:
1989–1994 — Запорізький державний університет, історичний факультет, спеціальність «історія»
- Категорія: Співробітники
Сергій Дмитрович Крижицькийпрацював в інституті з 1961 по 2018 рр. Член–кореспондент НАН України, доктор архітектури, провідний науковий співробітник Відділ античної археології ORCID: 0000-0002-0215-4500 |
|
Профіль
Наукові інтереси:
Археологія, стародавня історія та історія культури, зокрема, історія архітектури античних держав Північного Причорномор’я.
Поточні дослідження й проекти:
«Північне Причорномор’я за античної доби: історія, економіка, населення, культура»; розділ: «Архітектура і археологія».
Експедиційна діяльність:
1964–2010 — постійна робота в Ольвійський експедиції ІА АН УРСР / НАН України (1972–1995 — керівник експедиції);
1969–1971 — начальник Білгород–Тирської експедиції ІА АН УРСР;
1956–1963 — участь на тимчасових засадах у роботі Ольвійської експедиції ІА АН УРСР.
Педагогічна діяльність:
1960-ті — курс «Антична архітектура» в Київському державному художньому інституті (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури).
Наукові організації й товариства:
Спілка археологів України.
Відзнаки:
2012 — Відзнака НАН України «За підготовку наукової зміни»;
2007 — лауреат Державної премі України в галузі архітектури за фундаментальне колективне видання «Історія Української архітектури»;
2007 — Відзнака НАН України «За наукові досягнення»;
2002 — лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки за цикл праць «Давня історія України» та «Етнічна історія давньої України» (в складі колективу);
1997 — Почесна грамота РАН;
1994 — премія імені М. О. Макаренка за вагомий внесок у дослідження античної історії і культури;
1982 — Медаль «За трудовую доблесть».
Дисертаційні дослідження:
1980 — «Архитектура античных жилых домов Северного Причерноморья», дисертація на здобуття наукового ступеню доктора архітектури (Москва);
1968 — «История домостроительства Ольвии в эллинистическую эпоху (опыт реконструкции жилых домов и кварталов)», дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю «археологія» (Ленінград); науковий керівник — член–кореспондент АН УРСР Л. М. Славін.
Освіта:
1954–1960 — Київський державний художній інститут (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), факультет архітектури, спеціальність «архітектура».
1947–1954 — Київська державна художня школа (нині Державна художня середня школа ім. Т. Г. Шевченка).
- Категорія: Директори
| БІЛЯШІВСЬКИЙ Микола Федотович | голова Комісії із складання археологічної карти України при УАН (1919–1921), Археологічної комісії УАН (1921) |
| ШМІТ Федір Іванович | голова Археологічної комісії ВУАН (1921), голова УАК/ВУАК (1922–1924) |
| НОВИЦЬКИЙ Олексій Петрович | голова ВУАК (1924–1933), голова Секції історії матеріальної культури (1933) |
| КОЗУБОВСЬКИЙ Федір Андрійович | голова Секції історії матеріальної культури (1933), директор Інституту історії матеріальної культури ВУАН/АН УСРР (1933–1936) |
| ЯЧМЕНЬОВ Микола Іванович | директор Інституту історії матеріальної культури АН УРСР (1936–1938), директор Інституту археології АН УРСР (1938–1940) |
| СЛАВІН Лазар Мойсейович | директор Інституту археології АН УРСР (1940–1945) |
| ЄФИМЕНКО Петро Петрович | директор Інституту археології АН УРСР (1945–1954) |
| БІБІКОВ Сергій Миколайович | директор Інституту археології АН УРСР (1955–1968) |
| ЗАХАРУК Юрій Миколайович | директор Інституту археології АН УРСР (1968) |
| ШЕВЧЕНКО Федір Павлович | директор Інституту археології АН УРСР (1968–1972) |
| БАРАН Володимир Данилович | в.о. директора Інституту археології АН УРСР (1972) |
| АРТЕМЕНКО Іван Іванович | директор Інституту археології АН УРСР (1973–1986) |
| ТОЛОЧКО Петро Петрович | директор Інституту археології АН УРСР (1987–2001), директор Інституту археології НАН України (2001–2016) |


