Україна — одна з найбагатших на пам’ятки кам’яної доби країна Східної Європи, що зробило її своєрідним полігоном для вивчення найдавнішого минулого Східної Європи для кількох поколінь не тільки українських, але й російських і польських археологів, колег з далекого зарубіжжя. Не випадково саме в Україні біля м. Лубни у 1873 р. була відкрита перша в Російській імперії палеолітична стоянка Гінці, вивчення якої заклало підвалини палеолітознавства Східної Європи. Закономірним наслідком тривалих досліджень стоянок кам’яної доби в Україні стало формування київської школи дослідників епохи каменю. Її осереддям протягом останніх десятиліть є відділ археології кам’яного віку Інституту археології НАНУ, який успадкував традиції, започатковані патріархами українського палеолітознавства — В. В. Хвойкою, М. Ф. Біляшівським, Ф. К. Вовком, П. П. Єфименком.

У 1920-і рр. справу фундаторів київської школи археологів кам’яної доби продовжили М. Я. Рудинський, М. О. Макаренко та інші київські археологи. Більшість iз них працювали в структурі Всеукраїнського археологічного комітету (ВУАК), створення якого стимулювало археологічні дослідження в Україні. Надалі українське палеолітознавство розвивалося в стінах заснованого в 1934 р. Інституту історії матеріальної культури, від 1938 р. — Інституту археології АН УРСР.

Від 30-х до 1973 р. фахівці з археології кам’яної доби та енеоліту–бронзи концентрувалися в секторах первісної комуністичної формації (1932) та докласового суспільства (1934), а потім у відділі первісного суспільства, створеного 1944 р. У різний час його очолювали відомі археологи-первісники кандидати історичних наук О. Ф. Лагодовська (1944–1949), В. М. Даниленко (1949–1953), А. В. Добровольський (1953–1956), доктори М. Я. Рудинський (1956–1958), членикореспонденти АН УРСР С. М. Бібіков (1958–1968), Д. Я. Телегін (1968–1973). Через реорганізацію Інституту 1974 р. з’явився відділ (деякий час сектор) археології кам’яного віку, який по 1990 р. очолював Д. Я. Телегін, потім кандидат історичних наук С. В. Смирнов (1990–2000), а надалі — доктор історичних наук Л. Л. Залізняк.

Важливим чинником, що постійно впливав на історію київської школи дослідників кам’яної доби, зокрема й відділу кам’яного віку Інституту, є персоніфікація розвитку галузі. Мається на увазі актуальна для всієї археології визначальна роль особистого внеску дослідників у розвиток певних напрямів науки.

Вивчення кам’яної доби України здійснювалося за трьома головними напрямами: 1) накопичення джерел; 2) культурна диференціація та періодизація пам’яток на основі типологічно-статистичного аналізу матеріалів; 3) соціальноекономічна реконструкція стародавніх суспільств. Київська школа археології кам’яної доби, переважна більшість представників якої була тісно пов’язана з відділом кам’яного віку або його безпосереднім попередником — відділом первісної археології Інституту археології, пройшла кілька етапів історичного розвитку, які фактично були фазами розвитку археології кам’яної доби в Україні.

Період первинного накопичення матеріалу та перших узагальнень.
Піонерами вивчення кам’яної доби, які першими навчилися вирізняти оброблені людиною кремені, були французькі вчені середини ХІХ ст. У другій половині ХІХ ст. ці навички поширилися на інші європейські країни, сягнувши Східної Європи, зокрема України. Провідниками цих французьких новацій в Російській імперії були українці Ф. К. Вовк і П. П. Єфименко.

Первинне накопичення археологічних матеріалів кам’яної доби України охоплює кінець ХІХ — першу третину ХХ ст. Вагомий внесок тут зробили київські дослідники В. В. Хвойка розкопками Кирилівської стоянки, Ф. К. Вовк і його учень П. П. Єфименко сенсаційними знахідками витворів палеолітичного мистецтва на стоянці біля с. Мізин на Десні. М. Я. Рудинський відкрив на Десні цікаві стоянки Кудлаївка та Пісочний Рів, Журавка на Удаї. М. О. Макаренко дослідив і видав відомий Маріупольський могильник. А. В. Добровольський досліджував у Надпоріжжі стоянки Кодак, Кайстрова Балка, Вовчок, Виноградний острів та ін.

Доба первинного накопичення матеріалу завершилася в СРСР у 1930-і рр. серією перших узагальнень щодо кам’яної доби Східної Європи загалом та України зокрема. Перші спроби періодизації кам’яної доби України були зроблені з урахуванням побудов західних дослідників. Маються на увазі періодизації Г. Мортільє та А. Брейля, що спиралися на засади класичного еволюціонізму. За аналогією з європейськими схемами, за принципом стадіальності, була вибудована перша періодизація кам’яної доби України, яку запропонував П. П. Єфименко в монографії 1934 р. «Дородовое общество», двічі (1938, 1953) перевидана під назвою «Первобытное общество». П. П. Єфименко ще в 1924 р. виділив три великі територіальнотипологічні групи стоянок Східної Європи: південноруську, західноруську та окську. Цей поділ ліг в основу наступних схем територіальнокультурного районування мезоліту Східної Європи, зокрема М. Я. Рудинського (1931).

Повоєнне піднесення археологічних досліджень.
Репресії 30-х рр. і Друга світова війна суттєво загальмували розвиток кам’яної проблематики у Києві. Були репресовані провідні фахівці в галузі археології кам’яної доби — М. Я. Рудинський, М. О. Макаренко, І. Ф. Левицький, Т. Т. Тесля, геологчетвертинник Г. А. Лепікаш та ін. Кадрову кризу в Україні поглибили воєнні втрати. Частина дослідників опинилася в еміграції (В. М. Щербаківський, М. О. Міллер). Тож у перші повоєнні роки до Києва направили археологів із різних міст Росії. Зокрема, в 1945 р. з Ленінграда до Києва прибув П. П. Єфименко, а в 1955 р. — С. М. Бібіков, які від 1945 до 1968 рр. були директорами Інституту й визначали розвиток усієї української археології, зокрема й кам’яної доби.

Після війни київський центр палеолітознавства значною мірою зберіг наукові традиції, закладені ще на початку ХХ ст. В. В. Хвойкою та Ф. К. Вовком і розвинуті в 20–30‑і рр. М. Я. Рудинським, А. В. Добровольським, І. Ф. Левицьким. Призначений директором Інституту в 1945 р. П. П. Єфименко фактично відродив засновану Ф. К. Вовком київську палеолітичну школу. Він же став одним з фундаторів вітчизняної палеолітичної науки, зокрема ініціював небувалі за розмахом розкопки пам’яток кам’яної доби України — відомих стоянок Осокорівка (І. Ф. Левицький), Амвросіївка (П. Й. Борисковський, І. Г. Підоплічко), Володимирівка, Молодове І і V, Кормань (О. П. Черниш), Мізин, Добраничівка (І. Г. Шовкопляс), Кам’яна Могила (В. М. Даниленко), Пісочний Рів (М. В. Воєводський), Ігрень 8 (А. В. Добровольський), могильників Волоського (В. М. Даниленко), Василівського І і ІІІ (А. Д. Столяр, Д. Я. Телегін), численних неолітичних стоянок на Південному Бузі (В. М. Даниленко), на Дніпрі (М. Я. Рудинський, В. М. Даниленко, О. В. Бодянський), на Сіверському Дінці (Д. Я. Телегін) та ін. Саме в часи керівництва Інститутом П. П. Єфименка розпочалося систематичне вивчення кам’яної доби України, була закладена основа сучасної джерельної бази проблематики, започатковані серійні видання «Археологія», «Краткие сообщения Института археологии АН УССР», «Археологічні пам’ятки УРСР».

Фундаментальна монографія П. П. Єфименка «Первобытное общество» (1953) містить періодизацію палеоліту України, що не втратила актуальності й нині. Важко переоцінити внесок вченого в проблему реконструкції первісного суспільства та способу життя мисливців палеоліту.
За часів П. П. Єфименка, крім досвідчених фахівців старшої генерації (М. Я. Рудинський, А. В. Добровольський), у відділі первісної археології з’явилося нове повоєнне покоління дослідників — В. М. Даниленко, О. П. Черниш, І. Г. Шовкопляс, Д. Я. Телегін, Ю. Г. Колосов. Їх остаточне становлення припало на директорство С. М. Бібікова (19551968). Під керівництвом С. М. Бібікова здійснено розкопки печерних мезолітичних пам’яток Гірського Криму ШанКоба, ФатьмаКоба, МурзакКоба, матеріали яких були залучені для розробки концепції кризи мисливського господарства. Масштабні розкопки І. Г. Шовкоплясом великими площами стійбищ мисливців на мамонтів у Подніпров’ї (Мізин, Радомишль, Добраничівка) уможливили реконструкцію общини прильодовикових мисливців. О. П. Черниш після дослідження верхньопалеолітичної стоянки Володимирівка на р. Синюха приступив до вивчення багатошарових палеолітичних пам’яток, започаткувавши львівську школу дослідників палеоліту.

Значних успіхів досягнуто у вивченні неоліту України. Провідним вченим у цій сфері в 1950–1970‑х рр. був В. М. Даниленко, який дослідив численні неолітичні стоянки басейну Середнього Бугу, Надпоріжжя, Київщини, Волоський могильник, гроти та стоянки Кам’яної Могили. На сторінках головної книги свого життя «Неолит Украины» (1969) він заклав концептуальні підвалини культурного поділу та періодизації неоліту України. В. М. Даниленко окреслив також основні культурні явища фінального палеоліту та мезоліту лісостепової та степової України, їх хронологічну послідовність, визначив загальний напрям культурно-історичного розвитку регіону.

Період культуротворення 1970–1980-х рр.
На зламі 60–70-х рр. сталися суттєві зміни в складі відділу та напрямах його наукової діяльності. В 60-і рр. до проблематики підключилася нова генерація дослідників — В. М. Гладилін, В. І. Непріна, С. В. Смирнов, М. І. Гладких. А на початку 70-х рр. на новобудовні кошти до штату Інституту було взято багато молоді: В. О. Степаненко, Л. Л. Залізняк, О. О. Кротова, О. М. Титова, М. Т. Товкайло та ін. Нова хвиля молодих дослідників прийшла у відділ наприкінці 70-х і у 1980-і рр. — Д. Ю. Нужний, В. М. Степанчук, О. О. Яневич, В. Ю. Коєн, Л. А. Яковлева.

Омолодження відділу збіглося з призначенням у 1968 р. нового завідувача — Д. Я. Телегіна, який надавав великого значення польовій археології. За часів його керівництва відділом (1968–1990) пошуки та розкопки стоянок різних періодів кам’яної доби набули неабиякої масштабності по всій Україні. Оминаючи багаторічні та важливі дослідження В. М. Гладиліним найдавнішої в Україні багатошарової стоянки Королево в Закарпатті, який працював в Археологічному музеї, відзначимо доробок Ю. Г. Колосова, який відкрив і розкопав низку багатошарових мустьєрських стоянок у горах Криму: Заскельна V, VI і ІХ, Сари-Кая, Пролом І і ІІ, Кабазі І і ІІ та ін., які входять до золотого фонду вітчизняного та європейського палеолітознавства. Під час цих робіт відбулося становлення нині відомих дослідників середнього палеоліту України В. П. Чабая та В. М. Степанчука.
С. В. Смирнов досліджував мустьєрську стоянку Рихта на Житомирщині та верхньопалеолітичні пам’ятки Надпоріжжя; М. І. Гладких — Добраничівку, Клюси, Межирічі в Подніпров’ї; О. О. Кротова — стоянки Надазов’я та Донбасу (Амвросіївка, Ями, Янісоль, Федорівка).

Вагомі наукові результати отримані під час багаторічних розкопок співробітниками відділу на чолі з Д. Я. Телегіним численних жител на мезолітичній стоянці Ігрень 8 під Дніпропетровськом і Ласпі 7 у Криму. Л. Л. Залізняк здійснив масштабні розвідки в Поліссі. На території п’яти поліських областей від кордону з Польщею до Середньої Десни виявлено сотні мезолітичних стоянок, матеріали яких лягли в основу періодизації мезоліту Полісся. Плідні дослідження багатошарових стоянок Гірського Криму (Мис Трійці, Су-Ат, Дамчі-Кая) здійснив О. О. Яневич.
Неолітичні стоянки ПівнічноСхідної України досліджувала В. І. Непріна, Середнього Подніпров’ я (Романків, Вишеньки) — Д. Я. Телегін і О. М. Титова. Розкопки багатошарових неолітичних пам’яток Середнього Побужжя (Пугач 1 і 2, Ґард 3 і 4) здійснив М. Т. Товкайло.

Від 1980-х рр. активно проявили себе дослідники середнього палеоліту В. М. Степанчук, В. П. Чабай, Ю. В. Кухарчук та верхнього палеоліту — Л. А. Яковлева, а також дослідники верхнього палеоліту й мезоліту Д. Ю. Нужний, О. О. Яневич, В. Ю. Коєн, неоліту — М. Т. Товкайло, О. М. Титова. Суттєве поповнення джерельної бази кам’яної доби України за часів керівництва відділом Д. Я. Телегіна стало підґрунтям для розробки сучасної культурнохронологічної періодизації кам’яної доби України. Цей процес збігся з новими тенденціями у розвитку первісної археології Східної Європи.

На початку ХХ ст. у Західній Європі зародилося нове бачення світової історії. На зміну властивій ХІХ ст. архаїчній стадіальній концепції історії людства прийшло розуміння її багатоваріантності. Величезне розмаїття накопичених на цей час археологічних матеріалів наочно показало відсутність синхронних змін єдиної матеріальної культури. З’ясувалося, що одночасно в різних регіонах Європи мешкали носії різних культурних традицій, що призвело до виділення численних археологічних культур. Від кінця 1960-х рр. бурхливий процес виділення локальних культур поширився на весь Європейський континент зі Східною Європою включно.

Виділяти окремі культури в середньому палеоліті України від кінця 1960-х рр. почав (спираючись на розробки Ф. Борда) В. М. Гладилін (1976), а слідом за ним — Ю. Г. Колосов (1983, 1986). Остаточний відхід від стадіального розуміння культурних явищ мезоліту на позиції локальності в Україні знаменували роботи Д. Я. Телегіна (1982) та Л. Л. Залізняка (1984, 1986). У галузі неолітознавства цей процес в українській археології пов’язаний з працями Д. Я. Телегіна (1968), В. М. Даниленка (1969) і В. І. Непріної (1974).

Бум культуротворення, що сягнув України в 70-і рр., з різною інтенсивністю триває й досі. Його наслідком став вихід у 1980–2000-х рр. серії монографій, присвячених культурній диференціації та періодизації пам’яток кам’яної доби України (Телегін 1982, 1985; Телегін, Тітова 1998; Колосов 1983, 1986; Колосов, Степанчук, Чабай 1993; Залізняк, 1984, 1986, 1998, 1999, 2005, 2009; Кротова 1986, 2013; Нужний 1992, 2005; Степанчук 2002, 2006; Чабай 2004).

Власну логіку розвитку в українській археології мали соціальноекономічні дослідження суспільств доби верхнього палеоліту та мезоліту. Вінцем соціально-економічних реконструкцій 1930-х рр. в СРСР була фундаментальна праця П. П. Єфименка «Первобытное общество», багато положень якої не втратили актуальності й досі. Значний внесок у розробку соціальноекономічних проблем первісності зробив С. М. Бібіков.

У 1960–1970-і рр. американські дослідники Л. Бінфорд, Д. Бірдселл, Г. Фрізон, Т. Прайс, Р. Лі та ін. започаткували процесуальну, або нову, археологію, яка ставила завдання реконструкції способу життя первісних суспільств. Їхні принципи дослідження первісності із залученням даних етнографії поступово стали застосовуватися і в Європі, зокрема в СРСР. Саме з цими процесами у світовій науці пов’язане пробудження від середини 1980-х рр. інтересу до соціально-економічних проблем кам’яної доби території України.

У відділі кам’яного віку була розроблена універсальна методика реконструкції способу життя первісних мисливців через їх господарськокультурний тип із залученням даних етнографії. Ця методика була застосована на практиці при реконструкції моделей господарської адаптації мисливців на північного оленя та лісових мисливців мезоліту (Зализняк 1989, 1995, 1991, 1997). Над реконструкцією господарськокультурного типу степових мисливців на бізона плідно працює О. О. Кротова. О. О. Яневич зробив спробу реконструювати спосіб життя первісних мисливців Гірського Криму.

Доба незалежності.
Від 1991 р. сталися суттєві зміни в складі відділу та його дослідницькій роботі. На зміну старшому поколінню відомих вчених (Д. Я. Телегін, В. І. Непріна, Ю. Г. Колосов, С. В. Смирнов) прийшли молоді дослідники (Д. Л. Гаскевич, Д. В. Ступак, Д. О. Вєтров). Економічна криза суттєво стримує вивчення кам’яної доби України, оскільки дослідження на сучасному науковому рівні потребують значного фінансування. Водночас відкрилися широкі можливості співробітництва з колегами з Європи та Америки й залучення зарубіжних коштів для археологічних досліджень в Україні, чим успішно користуються співробітники відділу.

Відділ активно співпрацює з магістерською програмою з археології Національного університету «КиєвоМогилянська академія», що відкрило можливість для масштабних розкопок палеолітичних стоянок на р. Вись (Кіровоградщина). За десять років робіт співробітників відділу — Л. Л. Залізняка, Ю. В. Кухарчука, М. Т. Товкайла, Д. О. Вєтрова, М. М. Беленка — отримано унікальні матеріали, що лягли в основу колективної монографії відділу (2013). У процесі цих робіт через аспірантуру підготовлена група молодих дослідників палеоліту.

Значні успіхи досягнуті українськофранцузькою експедицією під керівництвом Л. А. Яковлевої та Ф. Джінджана в дослідженні відомої стоянки Гінці на Полтавщині. Із застосуванням новітніх європейських методик тут розкопано й музеєфіковано три унікальні житла з кісток мамонтів. Л. А. Яковлева плідно вивчає палеолітичне мистецтво України в контексті найдавнішого мистецтва Європи.

Значні результати отримані в процесі розкопок однієї з найдавніших ранньопалеолітичних стоянок України Меджибіж (Поділля) та стоянки Міра під Запоріжжям (В. М. Степанчук).

Результативними були розкопки верхньопалеолітичних стоянок Межирічі, Семенівка, Бармаки (Д. Ю. Нужний), а також Бужанка, Клюси, Оболоння (Д. В. Ступак). Визначною знахідкою із стоянки Оболоння на Десні є бивень мамонта з гравійованими схематичними сюжетами. Тривалий час вивчалися палеолітичні стоянки Донбасу, за якими підготовлено монографічне дослідження О. О. Кротової. О. О. Яневич разом із зарубіжними колегами від 1990-х рр. розкопує багатошарову печерну стоянку БуранКая ІІІ в Криму.

Столітні зусилля кількох поколінь вчених у галузі польових досліджень, типологічностатистичного аналізу крем’яних комплексів, палеоекономічних реконструкцій зумовили розробку визнаної зарубіжними колегами періодизації палеоліту, мезоліту та неоліту України. Вагомим внеском до вивчення складних соціальноекономічних проблем кам’яної доби є запропонована співробітниками відділу методика реконструкції мисливських суспільств шляхом етноархеологічного моделювання.

Від 1999 р. відділ регулярно проводить конференції з проблематики кам’яної доби України. Вперше в історії відділу вдалося налагодити випуск періодичного видання «Кам’яна доба України». Від 2002 р. видано 16 випусків, присвячених актуальним проблемам цієї доби в Україні.

Незважаючи на фінансові труднощі, обсяг друкованої продукції відділу за останні 20 років зріс утричі. Археології кам’яної доби України присвячено понад тисячу статей і близько 50 монографій, написаних співробітниками відділу. Все це — результат наполегливої праці кількох поколінь дослідників, провідну роль серед яких уже понад століття відіграє київська школа археології кам’яної доби. 


Хоча інтерес до давньоруської та середньовічної археології України виник разом із формуванням археологічної науки, поява окремого наукового осередку та відповідно оформленого підрозділу припадає на 1930-і рр. Історія його докладно ще не вивчена, і зробити це складно через фрагментарність джерел — лише частково вціліли уривки різноманітної науково-адміністративної звітності, планів роботи, протокольних нотатків виступів науковців і керівників або деякі постанови.

В структурі ВУАКу — на той час основної інституції в Україні в галузі археології — не було підрозділу з археології середньовіччя. Такий з’явився тільки в 1932 р. у зв’язку з реорганізацією ВУАКу. 13 жовтня 1932 р. на його засіданні було прийнято рішення про поділ ВУАКу на сектори відповідно до марксистської теорії соціально-економічних формацій. У числі інших був створений і сектор феодалізму. Відповідальною за організацію підрозділу та його керівником призначили В. Є. Козловську. Їй доручили підібрати персональний склад співробітників, розробити проблематику та перспективний план роботи на найближчий рік.

Наприкінці 1932 р. Президія ВУАН ухвалила рішення про створення на основі ВУАКу, Кабінету антропології та інших установ (усього сім закладів) Секції історії матеріальної культури (СІМК), яка остаточно була сформована у квітні 1933 р. У її складі на базі сектору ВУАК та Кабінету українського мистецтва був створений сектор феодального суспільства, який очолила В. Є. Козловська.

Відомо щонайменше два списки співробітників сектору феодалізму того часу. Перший, очевидно попередній або розширений, часів планування реорганізації ВУАКу, передбачав у його складі 33 особи разом з іногородніми працівниками (Ю. С. Виноградський, В. І. Кочубей та ін.). За другим списком, датованим 21 квітня 1933 р., сектор нараховував 15 науковців. Оскільки це перший відомий нам персональний склад співробітників сектору, наведемо його: акад. О. П. Новицький, В. Є. Козловська, І. В. Моргілевський, В. Д. Юркевич, Т. М. Гавриленко, В. П. Петров, П. В. Клименко, М. М. Ткаченко, К. О. Лазаревська, С. С. Магура, М. О. Новицька, В. І. Барвінок, Т. М. Мовчанівський, П. М. Попов і Ястребов.
У середині 1933 р. у звітах СІМКу вказувалося на незадовільну роботу керівника сектору В. Є. Козловської та інших співробітників, які «навіть не знають своїх обов’язків». В. Є. Козловську усунули з посади і на засіданні Бюро СІМКу 13 листопада 1933 р. очільником сектору феодального суспільства затвердили Т. М. Мовчанівського.

З реорганізацією в січні 1934 р. СІМК в Інститут історії матеріальної культури (ІІМК) сектор феодального суспільства став його складовою. Але його особовий склад суттєво змінився: звільнено досвідчених археологів, що працювали ще в складі ВУАКу (приміром, В. Є. Козловську), етнографів, мистецтвознавців. Список підрозділу цього часу поки невідомий, але можна стверджувати, що кістяк у 1934–1935 рр. становили Т. М. Мовчанівський, В. К. Гончаров, В. П. Петров і В. І. Маслов. Проблеми давньоруської та середньовічної археології досліджували також Ф. А. Козубовський, С. С. Магура, І. М. Самойловський, О. П. Оглоблін та ін.

В 1936–1938 рр. багатьох співробітників було безпідставно звинувачено в антирадянській діяльності, звільнено з посад і заарештовано. Керівництво ІІМК та його підрозділів — Т. М. Мовчанівський, К. Є. Коршак і С. С. Магура — було розстріляне, долю Ф. А. Козубовського ще слід з’ясувати. Ймовірно, в 1936 р. було здійснено чергову реорганізацію установи: сектори розформовано та створено три нові — археології, історії техніки та етнографії.

У травні 1938 р. через реорганізацію ІІМК в Інститут археології було вибудовано структуру, аналогічну до ІІМК АН СРСР, де був і сектор археології дофеодального та феодального суспільства. Із доповіді директора Інституту М. І. Ячменьова на засіданні Президії АН УРСР відомо, що із 17 співробітників особового складу Інституту в секторі працювало п’ять — переважно аспіранти, які щойно закінчили університет (прізвища не названі).

Практично повна відсутність документів Інституту за 1938–1941 рр. унеможливлює простежити діяльність, структуру та особовий склад сектору того часу. Уривчасті дані вказують, що його очолював В. П. Петров (у деяких публікаціях він названий завідувачем «сектору дофеодальної і феодальної археології» від 1939 р.), а серед співробітників були В. Й. Довженок, В. К. Гончаров, М. К. Каргер, Г. Ф. Корзухіна та Є. В. Махно.

За документами ВУАКу—СІМКу за 1932–1933 рр. можна відтворити напрями роботи сектору від часу його створення. Серед «основної проблематики сектору феодального суспільства» є перелік методологічних і прикладних завдань:
        упровадження в археологічних дослідженнях марксистськоленінської методології та боротьба з буржуазними концепціями історії;
        розробка питань методики польового та камерального дослідження пам’яток матеріальної культури;
        походження, розвиток і розклад феодалізму на терені України, виникнення нації та національної культури;
        проблема дофеодальних пережитків за феодалізму та стадіалізація феодального суспільства на території України;
        побут експлуататора і визискуваного за часів феодалізму;
        замки й фортеці на терені України; проблема міста й села за феодалізму;
        питання феодального ремісництва за даними пам’яток матеріальної культури, матеріали до історії мануфактури в Україні;
        сільське господарство та хліборобство у феодальний період;
        проблема варяго-русів на тлі українського та норманського феодалізму;
        проблема походження християнства та феодальний ступінь розвитку релігії на теренах України;
        номади і Русь, феодалізм Золотої Орди;
        пам’ятки культури національних меншин на терені України за доби феодалізму;
        міграції того часу та ін.
Суттєво, що частина програмних положень, сформульованих тоді, була позбавлена заідеологізованих штампів і успішно виконувалася надалі підрозділом, відповідальним за дослідження давньоруської та середньовічної проблематики.

Для реалізації поставлених завдань були здійснені чималі польові дослідження. Основна увага й людський потенціал були зосереджені на вивченні фортифікованих населених пунктів — давньоруських міст і городищ, у ході чого вдосконалювалась і розвивалася методика розкопок і розвідок. Значні роботи здійснено у Києві: на Старокиївській горі відкрито залишки фундаментів Десятинної церкви та кам’яного палацу, «капища», ділянки рову старокиївського городища, поховання курганного некрополя (розкопки, розпочаті під керівництвом Т. М. Мовчанівського, після його арешту продовжив М. К. Каргер). Вивчалася садиба Софійського собору, територія Михайлівського  Золотоверхого монастиря (Т. М. Мовчанівський, М. К. Каргер). Здійснено дослідження на Киселівці (С. С. Магура) та Дитинці, на місці будівлі сучасного МЗС України, а також спостереження за новобудовами на території міста (І. М. Самойловський).

Завершено розкопки біля Райків, проведено розвідки городищ Білилівка, Ягнятин та ін. у так зв. «Берендеївському куті» (Т. М. Мовчанівський). У Вишгороді досліджено фундаменти Борисоглібської церкви, житлові й ремісничі квартали (Ф. А. Козубовський, Т. М. Мовчанівський); незначні роботи здійснено на території Межигірського монастиря (Ф. А. Козубовський).

Обстежено обидва береги Дніпра від Києва до Чорнобиля (Ф. А. Козубовський). Здійснено розкопки на всіх чотирьох городищах давнього Іскоростеня (1934, 1935 рр. — Ф. А. Козубовський, Т. М. Мовчанівський; 1940 р. — В. К. Гончаров, В. Й. Довженок). Поліською технологічною експедицією досліджені городища поблизу с. Городськ (Т. М. Мовчанівський) і середньовічні рудні на Поліссі (О. П. Оглоблін). Розпочато розкопки Чернігова та городищ на Харківщині. Планом дослідних робіт передбачалося вивчення норманських старожитностей Шестовиці й Березані та пам’яток козацтва й пізнього середньовіччя в Суботові, Старокостянтинові та на Хортиці.
Співробітники сектору брали участь в обробці, вивченні, підготовці до публікації матеріалів експедицій ВУАК (Дніпробуду, БОГЕС та ін.), долучалися до розкопок пам’яток інших періодів.

Прикмета довоєнного періоду — диспропорція між обсягом і значенням виконаних польових робіт і публікаціями. Результати висвітлено переважно у форматі окремих повідомлень і невеликих статей. Вичерпні підсумкові монографії або не були підготовлені, або не встигли вийти за життя авторів.

Поступ археології перервала війна.


Станом на 2018 р. у фондах зберігається більше, ніж півтори тисячі колекцій. Значний обсяг матеріалів передбачає структуру фондів, побудовану за хронологічно-тематичним принципом і підпорядковану меті зберігання, систематизації та ефективного використання інформаційних можливостей археологічних артефактів. Упроваджена систематика колекцій забезпечує оптимальні умови для їх зберігання та обліку, передбачає врахування регіонального розподілу пам’яток у межах країни і надає первинну інформацію про хронологію та культурну атрибуцію матеріалів і комплексів.
Відповідно до специфіки матеріалу виготовлення, хронології та виду польових досліджень колекції поділяються на 6 розділів.

Fondy seifovi

У І розділі (спецсховище) зосереджено особливу категорію археологічних знахідок — вироби з дорогоцінних металів і каміння та нумізматичні колекції. Значна кількість таких матеріалів почала з’являтися в 70-і рр. завдяки масштабним новобудовним експедиціям Інституту. До 90-х рр. унікальні предмети з дорогоцінних металів, здобуті під час польових досліджень, передавали до Музею історичних коштовностей України (філія Національного музею історії України), де вони стали основою археологічної експозиції. Зрештою, в наукових фондах Інституту було створено підрозділ, що відповідає умовам зберігання раритетів з дорогоцінних металів: специфічна система обліку за зберігання цієї особливої категорії знахідок, дотримання певного вологісно-температурного, світлового та біологічного режимів, а також забезпечення заходів охорони такого типу колекцій. Матеріали, що зберігаються в спецсховищі, активно використовуються для створення різноманітних виставок та експозицій.

У ІІ розділі наукових фондів зосереджено колекції первісної доби, матеріали яких відносяться до широкого хронологічного діапазону від палеоліту до фіналу бронзового віку. Колекції систематизовано за хронологічно-культурними підрозділами: палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт і окремо трипільська культура, бронзовий вік. Також враховано географічно-зональне та адміністративно-територіальне розміщення пам’яток. Переважна більшість матеріалів отримана в процесі розкопок поселень і могильників, частина — в результаті розвідок, є й випадкові знахідки з території України.
Значна кількість колекцій цього розділу походить з розкопок багатошарових пам’яток, через що включає матеріали різних хронологічних горизонтів, зокрема й такі, що виходять за межі первісності. Інформація про подібні особливості міститься в документації на колекції.

Розділ ІІІ фондів складається з двох підрозділів — колекцій пам’яток доби раннього заліза та синхронних пам’яток античних держав Північного Причорномор’я (за специфікою матеріальної культури виділених в окремий підрозділ).
Доба раннього заліза представлена матеріалами з розкопок поселень, курганних та ґрунтових могильників, а також випадкових знахідок ряду археологічних культур: висоцької, кіммерійської, чорноліської, милоградської, кизил-кобинської, ранньоскіфської, скіфської, пізньоскіфської, сарматської.
В античному підрозділі зберігаються матеріали колекцій з розкопок городищ, поселень, некрополів античних міст Північного Причорномор’я: Березань, Ольвія, Тіра, Боспор, а також пам’яток негрецького населення, що мешкало на території античних держав. Хронологічні межі колекцій цього підрозділу охоплюють весь період існування античних міст — від архаїчного до пізньої античності (VI в. до н. е. – V в. н.е. ). Систематизацію античних колекцій проведено за державно-територіальним принципом, надалі розміщення колекцій проведено відповідно рокам досліджень.

У IV розділі фондів сконцентровано колекції доби ранніх слов’ян, Київської Русі, розвиненого середньовіччя, нового та новітнього часу з розкопок пам’яток від рубежу ер до нашого часу практично всієї території України.
У розділі зберігаються колекції всіх археологічних культур І–ІІ тис. (зокрема й епонімних пам’яток): зарубинецької, поєнешть-лукашівської, зубрицької, київської, черняхівської, празької, пеньківської, типу Лука-Райковецька, волинцевської, салтівської та ін.
Значний масив колекцій переддержавного та києво-руського часу включає матеріали з розкопок літописних міст та численних безіменних городищ, неукріплених поселень та могильників. Окреме місце в розділі займають матеріали з розкопок давнього Києва. Вони представляють дослідження дитинця, ремісничо-торгових посадів та околиць міста. Ці колекції, окрім старожитностей домонгольського періоду, включають матеріали і післямонгольські, а також нового та новітнього часу до XX ст. включно.

В окремий розділ V виділено матеріали новобудовних експедицій. Необхідність проведення масштабних археологічних досліджень у зонах спорудження електростанцій, каналів, водосховищ, зрошувальних систем спричинила організацію в повоєнні роки новобудовних експедицій Інституту, до яких було залучено багато науковців і з інших установ: музеїв, навчальних закладів, товариств. Завдяки цим масштабним роботам отримано значний різноманітний матеріал, який становить цінну та широку в часовому аспекті джерелознавчу базу. Основна частина знахідок зберігається у фондах Інституту. Основу розділу новобудовних експедицій становлять колекції з курганних могильників від енеоліту до середньовіччя. Територіально вони охоплюють здебільшого південні та південно-східні регіони України: Миколаївську, Одеську, Херсонську, Донецьку, Луганську, Дніпропетровську, Запорізьку області, а також Крим. Матеріали досліджень багатошарових пам’яток розміщені у відповідних розділах фондів (ІІ–IV).

До VI розділу ввійшли колекції всіх хронологічних періодів, сформовані за матеріалами розвідок майже в усіх регіонах України, а також колекції, що повністю або частково складаються з матеріалів досліджень пам’яток на території Росії (Курська та Воронезька області), Білорусі і Молдови. Початок збору колекцій VI розділу припадає на 20–30-і рр., але переважна більшість їх сформована в результаті досліджень другої половини ХХ — початку ХХІ ст., зокрема в 50–60-і рр. під час спорудження гідроелектростанцій, водосховищ, водоканалів. Значна кількість археологічних пам’яток, досліджених тоді, зруйнована або затоплена і недоступна дослідникам для повторного обстеження, що й визначає цінність відповідних колекцій.

Каталог Колекції Наукових фондів Інституту археології НАН України

 


 

Чабай Віктор Петрович, член-кореспондент НАН України, директор Інституту археології, завідувач відділу 
E-mail:

Сапожников Ігор Вікторович, д. і. н., пр. н. с.
E-mail: @iananu.org.ua

Іванова Світлана Володимирівна, д. і. н., пр. н. с.
E-mail:

Біляєва Світлана Олександрівна, д. і. н., 
E-mail: 

Демиденко Юрій Едуардович, к. і. н., старший дослідник, с. н. с.
E-mail:

Куштан Дмитро Павлович, к. і. н, с. н. с.
E-mail:

Манько Валерій Олександрович, к. і. н., с. н. с.
E-mail: @iananu.org.ua

Колесниченко Анжеліка Миколаївна, к. і. н., н. с.
E-mail: 

Савельєв Олег Костянтинович, к. і. н., н. с.
E-mail: @iananu.org.ua

Савельєва Катерина Сергіївна, к. і. н., н. с.
E-mail: @iananu.org.ua

Тесленко Ірина Борисівна, к. і. н., ст. н. с.
E-mail:

Теліженко Сергій Анатолійович, к. і. н., н. с., учений секретар відділу
E-mail:

Алядінова Діляра Юсуфівна, м. н. с.,
E-mail:

Весельський Андрій Павлович, м. н. с.
E-mail: 

Герасімов Вячеслав Євгенійович, м. н. с.
E-mail: @iananu.org.ua

Сінельніков Олександр Сергійович, м. н. с.
E-mail: @iananu.org.ua

Дудник Діана Валентинівна, лаборант 1 категорії
E-mail: @iananu.org.ua

Ковальський Леонід Сергійович, лаборант


 

Буйських Алла Валеріївна, чл.-кор. НАН України, завідувач відділу
E-mail:

Гаврилюк Надія Оксентіївна, д. і. н, пров. н. с.
E-mail: 

Котенко Вікторія Володимирівна, к. і. н., н. с.
E-mail: 

Кузьміщев Олександр Геннадійович, к. і. н., н. с.
E-mail:

Новиченкова Марія Вікторівна, к. і. н., н. с.
E-mail: 

Шейко Ірина Миколаївна, к. і. н., н. с.
E-mail:

Бузько Олександра Вікторівна, м. н. с., завідувач Наукового архіву
E-mail:

Чехович Олександра Геннадіївна, м. н. с., учений секретар відділу
E-mail: 

Івченко Андрій Валерійович, м. н. с.
E-mail:

Семенова Аліса Аркадіївна, м. н. с.
E-mail:

Хмелевський Дмитро Миколайович, м. н. с.
E-mail:

Чечуліна Ірина Олексіївна, лаборант 1-ї категорії
E-mail: 


 

Олексій Вікторович Комар

 

Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник

Відділ давньоруської та середньовічної археології
вул. Володимирська, 3 (3-й поверх), 
Київ-01001

Тел.: +380 (44) 278 44 05
Факс: +380 (44) 418 33 06 (приймальня)

E-mail: 

ORCID: 0000-0001-5955-4823

Komar s3 

Профіль

Наукові інтереси:
Історія й археологія ранньосередньовічних номадів півдня Східної Європи V–XIV ст., осілого неслов’янського та слов’янського населення Дніпровського Лівобережжя VIII–X ст. під владою Хозарського каганату, археологія та історія Давньої Русі IX–XIII ст. До кола наукових інтересів входять ширші питання хронології, етнокультурних процесів, міграцій, торгівлі та грошового обміну на південному сході Європи у V–XIV ст.

Поточні дослідження й проекти:
«Матеріальна основа ранньоукраїнської цивілізації: археологічна карта другої половини ХІІІ — початку XVIII ст.»;
«Східноєвропейський степ і Нижній Дунай у VII–XI століттях (Тренсфери народів, ідей, технологій)». Спільний науковий проект Болгарської Академії наук і Національної академії наук України (2019-2021).

Програми міжнародної співпраці:
2019-2021 — «Східноєвропейський степ і Нижній Дунай у VII–XI століттях (Трансфери народів, ідей, технологій)». Спільний науковий проект Болгарської Академії наук і Національної академії наук України.
2016-2018 — «Східноєвропейські степи та долина Дунаю в VII—XI століттях (слов’яни і болгари на периферії Візантійського світу)».
2014 — Інститут археології Угорcької академії наук (MTA BTK Régészeti Intézet, Budapest). Спільний науковий проект Болгарської Академії наук і Національної академії наук України.

Стипендії та гранти:
2019-2021 — Конкурс українсько-болгарських проектів Національної академії наук України та Болгарської академії наук.
2016-2018 — Конкурс українсько-болгарських проектів Національної академії наук України та Болгарської академії наук.


2008–2009 — короткотерміновий грант для гуманітарних наук, The American Council of Learned Societies (ACLS);
2005–2006 — Bourse Paris Diderot, Фонд «Дім наук про людину» в Парижі (Foundation Maison des sciences de l'homme, FMSH), Центр історії та цивілізації Візантії (Centre d'Histoire et Civilisation de Byzance ACHCByzv);
2002 — короткотермінова стипендія, Institut für Urgeschichte und Historische Archäologie, Universität Wien.

Експедиційна діяльність:
2014 — Експедиція Регіонального історичного музею Добрича та Історичного музею Балчика (м. Балчик) (кер. Б. Тотєв);
2011 — Археологічна експедиція Центру археології Києва НАН України (кер. М.А. Сагайдак);
2004 — Лівобережна ранньосередньовічна експедиція Інституту археології НАН України (Нетайлівський могильник) (кер. О.В. Комар);
2003 — Чернігівська археологічна експедиція (м. Батурин) (кер. Ю.М. Ситий);
2002 — Старокостянтинівська археологічна експедиція Інституту археології НАН України (кер. Л.І. Виногродська).
2001 — Вишгородська охоронна археологічна експедиція (кер. В.К. Козюба);
2000 — Бучацька археологічна експедиція Інституту археології НАН України (кер. В.О. Петрашенко);
1999 — Лівобережна археологічна експедиція Інституту археології НАН України (кер. О.В. Сухобоков); Очаківська археологічна експедиція Інституту археології НАН України (кер. С.О. Біляєва);
1998, 2003 — Шестовицька археологічна експедиція (кер. О.П. Моця);
1997 — Трахтемирівська археологічна експедиція Інституту археології НАН України (кер. Л.І. Виногродська);
1996, 2002–2003, 2005–2011 — Київська архітектурно-археологічна експедиція Інституту археології НАН України (кер. Г.Ю. Івакін) – церква Богородиці Пирогощі, Десятинна церква, охоронні роботи;
1996 — Овруцька археологічна експедиція Інституту археології НАН України (кер. А.П. Томашевський); Археологічна експедиція Люблінського університету Марії Склодовської-Кюрі (кер. А. Коковський);
1995 — Пастирська експедиція Інституту археології НАН України (кер. О.М. Приходнюк);
1994, 1996 — Подільська археологічна експедиція Інституту археології НАН України (м. Київ) (кер. М.А. Сагайдак);
1994 — експедиція «Холодний Яр» Інституту археології НАН України (Мотронинське городище) (кер. С.С. Бессонова).

Наукові організації й товариства:
2019 — почесний член Національного Інституту Археології з Музеєм Болгарської Академії Наук

Дисертаційне дослідження:
2002 — «Населення степів Північного Причорномор’я VI — початку VIII ст.»., науковий керівник д.і.н. О. В. Сухобоков

Освіта:
1998–2001 — аспірантура Інституту археології НАН України, спеціальність "Археологія".
1998 — історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, спеціальність "Історія".


Віталій Сергійович Жигола

 

Молодший науковий співробітник

Відділ давньоруської та середньовічної археології
вул. Володимирська, 3
Київ - 01001

Тел.: +380 (44) 278 44 05
E-mail: 

ORCID0000-0002-9420-4893

Zhyhola sm1 

Профіль

Наукові інтереси: Середньовічна археологія та археологія Нового часу, фотограмметрія, 3D-моделювання та реконструкція в археології

Поточні дослідження й проекти: «Давньоруські археологічні пам’ятки Чернігівщини: застосування фотограмметричних методів в археології» в рамках науково-дослідної роботи Відділу давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАН України «Населені пункти України-Руси за археологічними даними» (№ державної реєстрації 0121U113532).

Стипендії та гранти:
2016 — Scholarship «Artes Liberales», Faculty of «Artes Liberales», University of Warsaw (implemented in Adam Mickiewicz University in Poznań).
2017 — Scholarship «Artes Liberales», Faculty of «Artes Liberales», University of Warsaw (implemented in Adam Mickiewicz University in Poznań).

Експедиційна діяльність:
2019–2021 — керівник Зарічненської археологічної експедиції ІА НАН України;
2018—2022 — участь у роботі Лівобережної археологічної експедиції ІА НАНУ з дослідження м. Чернігів під керівництвом д.і.н. О. П. Моці та к.і.н. В. М. Скорохода;
2018—2019 — участь у роботі експедиції ІА НАНУ з дослідження Шестовицького археологічного комплексу під керівництвом к.і.н. В. М. Скорохода;
2018—2019 — участь у роботі експедиції ІА НАНУ з дослідження Морівського археологічного комплексу під керівництвом к.і.н. В. М. Скорохода;
2015—2019 — участь у роботі експедиції ІА НАНУ та Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г.Шевченка з дослідження Седнівського археологічного комплексу під керівництвом д.і.н. О. П. Моці та к.і.н. В. М. Скорохода;
2016 — участь у роботі експедиції Університету ім. А. Міцкевича у Познані з дослідження фундаментів Колегіати св. Марії Магдалени в м. Познань (Польща) під керівництвом д.і.н. М. Ігначака;
2011—2022 — участь у роботі експедиції ІА НАНУ та Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г.Шевченка з дослідження Виповзівського археологічного комплексу під керівництвом д.і.н. О. П. Моці та к.і.н. В.М. Скорохода;
2010—2012 — участь у роботі експедиції ІА НАНУ та Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г.Шевченка з дослідження Шестовицького археологічного комплексу під керівництвом д.і.н. О.П. Моці та к.і.н. В.П. Коваленка;
2010—2020 — участь у роботі експедиції Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г.Шевченка з дослідження м. Батурина під керівництвом Ю. М. Ситого;
2009—2013 — участь у роботі україно-польської археологічної експедиції Національного університету «Києво-Могилянська академія» та Університету ім. А. Міцкевича у Познані з дослідження Северинівського городища під керівництвом к.і.н. Ю. В. Болтрика та д.і.н. М. Ігначака;
2008 — участь у роботі Подільської постійно діючої археологічної експедиції від керівництвом к.і.н. М. А. Сагайдака;
2007—2010 — участь в охоронних дослідженнях ДП «Слобідська археологічна служба» ДП «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» ІА НАНУ на території Харківської обл. під керівництвом к.і.н. І. Б. Шрамко, к.і.н. І. В. Голубєва, к.і.н. С. А. Заднікова, к.і.н. К. Ю. Пеляшенка, В. М. Окатенка;
2007 — участь у роботі експедиції Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна з дослідження Гришковського курганного могильника Зміївського р-ну Харківської обл. під керівництвом к.і.н. Д. С. Гречка;
2007 — участь у роботі експедиції біля с. Старий Мерчик Валківського р-ну Харківської обл. під керівництвом В.М. Окатенка;
2007, 2011 — участь у роботі експедиції з дослідження Цареборисівської фортеці Ізюмського р-ну Харківської обл. під керівництвом к.і.н. І.В. Голубєва;
2007—2009 — участь у роботі експедиції Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна з дослідження Циркунівського городища Харківського р-ну Харківської обл. під керівництвом к.і.н. К. Ю. Пеляшенка;
2006—2008 — участь у роботі експедиції Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна з дослідження Більського городища Котелевського р-ну Полтавської обл. під керівництвом к.і.н. І. Б. Шрамко;
2005 — участь у роботі експедиції Харківського історичного музею біля с. Кам’янка Ізюмського р-ну Харківської обл. під керівництвом к.і.н. І. А. Сніжко.

Відзнаки: Премія ім. П.П. Толочка молодим археологам України, 2008 р.

Дисертаційне дослідження:
«Фотограмметричний метод в археології (на прикладі пам’яток Чернігівщини)» — в процесі підготовки

Освіта:
2010—2013 — кафедра археології Національного університету «Києво-Могилянська академія» (аспірантура)
2008—2010 — кафедра археології Національного університету «Києво-Могилянська академія» (магістр)
2004—2008 — історичний факультет Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (бакалавр)


В'ячеслав Євгенійович Герасимов

 

Кандидат історичних наук, науковий співробітник

Відділ археології Криму та Північно-Західного Причорномор’я

пр-т Героїв Сталінграда, 12
Київ - 04210

Тел.: +380 (44) 418 27 75 (приймальня)
Факс: +380 (44) 418 33 06 

E-mail: @iananu.org.ua

ORCID

Gerasimov 

Профіль

Наукові інтереси:
Підводна археологія та історія Криму та Північно-Західного Причорномор’я; історія морської торгівлі та судноплавства від античної епохі до пізнього середньовіччя в Чорноморському регіоні; якірні стоянки; затонулі судна; затоплені поселення та портові споруди; історія стародавнього військового флоту та морських баталій; палеогеографія Чорноморського регіону та зміни рівня моря в Північно-Західному Причорномор’ї.

Поточні дослідження й проекти:
«Матеріальна культура давнього Причорномор'я як індикатор впливу глобальних міграційних процесів»

Експедиційна діяльність:
Керівник Чорноморської міжнародної підводної археологічної експедиції Інституту археології НАН України.
2014 — участь у роботі міжнародної археологічної експедиції «Гоніо-Апсарус» в Грузії, ІА Варшавського Університету і Музей Резерват Гоніо- Апсарус;
2011 — очолював роботу Чорноморської підводно-археологічної експедиції КФ ІА НАНУ в Каркінітської та Каламицької затоках території міста Севастополь та Євпаторійської міської ради АРК в Чорному морі
2011 — очолював роботу Чорноморської підводно-археологічної експедиції КФ ІА НАНУ на території Алуштинської та Ялтинської міськрад АРК від мису Плака до мису Троїці в Чорному морі;
2009 — очолював роботу міжнародного загону Гірської Кримської археологічної експедиції КФ ІА НАНУ на території Алуштинської міської ради АРК, археологічні розвідки в гірської місцевості;
2009 — очолював роботу міжнародного підводного загону Гірської Кримської археологічної експедиції КФ ІА НАНУ на території Алуштинської та Ялтинської міськрад АРК від мису Сотера до мису Ай-Тодор в Чорному морі;
2008 — очолював роботу міжнародного підводного загону Гірської Кримської археологічної експедиції КФ ІА НАНУ на території Алуштинської та Ялтинської міськрад АРК від мису Сотера до мису Ай-Тодор в Чорному морі;
2007 — очолював роботу міжнародного підводного загону Гірської Кримської археологічної експедиції КФ ІА НАНУ на території Алуштинської та Ялтинської міськрад АРК від мису Сотера до мису Ай-Тодор в Чорному морі;
2006 — участь у Українсько-Американської глибоководної підводної археологічної експедиції “Black Sea 2006” ІА НАН України спільно з Род Айлендськім університетом (США), дослідження шельфу Чорного моря біля Криму;
2005 — участь у роботі підводної археологічної експедиції «Медея» на Тендрівськії косі (експедиція ІА НАН України);
2004 — участь у роботі Березаньської археологічної експедиції ІА НАН України, підводні баданя;
2003-2007 — участь у роботі Гірської-Кримської археологічної експедиції КФ ІА НАН України.

Педагогічна діяльність:
2014–2017 — викладання в рамках докторантури Інститут археології Варшавського університету (Польща).

Наукові організації й товариства:
Європейська асоціація археологів.

Дисертаційне дослідження:
«Подводно-археологические объекты Крыма. (Типология, хронология и методика исследований)», підготовка дисертації на здобуття наукового ступеню доктора філ. (кандидата історичних наук) за спеціальністю «археологія» в Варшавському університеті.

Освіта:
2003–2008 — Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, історичний факультет, спеціальність «Історія стародавнього світу та середніх віків».


Андрій Павлович Весельський

 

Молодший науковий співробітник

Відділ археології Криму та Північно-Західного Причорномор’я

пр-т Героїв Сталінграда, 12
Київ - 04210

Тел.: +380 (44) 418 27 75 (приймальня)
Факс: +380 (44) 418 33 06 

E-mail:

ORCID0000-0001-5925-6818

veseljsjkyj 

Профіль

Наукові інтереси:
Дослідження матеріальної культури первісного населення Східної Європи та Криму за часів середнього палеоліту. Вивчення питань адаптації первісних людей до навколишнього середовища та використання природних ресурсів в середньому палеоліті. Пошук особливостей технологічних прийомів обробки кам’яної сировини, притаманних для різних середньопалеолітичних суспільств.

Поточні дослідження й проекти:
«Матеріальна культура давнього Причорномор'я як індикатор впливу глобальних міграційних процесів»;
«Між Сходом і Заходом – cоціальні зв’язки та навколишнє середовище до, під час і після останнього льодовикового максимуму на Волині (Західна Україна)» / «Between East and West – Social Networks and Environment before, during and after the Last Glacial Maximum in Volhynia (Western Ukraine)», Deutsche Forschungsgemeinschaft (№392605832), учасник. Проект спрямований на пошук та комплексне дослідження вже відомих археологічних пам’яток гравету та епігравету на Волині з подальшим порівнянням отриманих даних та способів адаптації до природного середовища з аналогічними комплексами Центральної Європи.

Експедиційна діяльність:
з 2015 — співробітник у проекті НАНУ «Євразійські впливи на формування матеріальної культури давнього та середньовічного Криму»
2011–2015 — співробітник у проекті НАНУ «Давній та середньовічний Крим в контексті соціальних, економічних, етнічних та політичних процесів в Євразії»
2009–2011 — співробітник у міжнародному археологічному проекту «OUR WAY TO EUROPE: Culture-Environment Interaction and Human Mobility in the Late Quaternary» (Румунія)
2009–2010 — співробітник у проекті НАНУ «Археологічні культури давнього та середньовічного Криму: еволюція та хронологія»
2003–2005 — співробітник у проекті НАНУ «Розвідки, дослідження, систематизація археологічних поселень на території Кримського півострова»
2003–2006 — співробітник у проекті Германського дослідницького фонду «Функціональна варіабельність в середньому палеоліті Кримського півострова»
2000 — лаборант у проекті Канадської Ради суспільно-наукових та гуманітарних досліджень «Середній палеоліт Карабі Тамчін (Крим, Україна)
1999–2003 — лаборант у проекті Германського дослідницького фонду «Функціональна варіабельність в середньому палеоліті Кримського півострова»

Педагогічна діяльність:
2014–2017 — викладання в рамках докторантури Інститут археології Варшавського університету (Польща).

Наукові організації й товариства:
Спілка археологів України

Дисертаційне дослідження:
«Технологія обробки каменю в мікокських комплексах Криму», підготовка дисертації на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю «археологія», науковий керівник — член-кореспондент НАН України В.П. Чабай

Освіта:
1995–2000 —Краматорський економіко-гуманітарний інститут; спеціальність — культурологія; кваліфікація — культуролог, викладач історії світової культури


Діана Валентинівна Дудник

 

Лаборантка 1-ї категорії

Відділ археології Криму та Північно-Західного Причорномор’я
пр-т Героїв Сталінграда, 12
Київ - 04210

Тел.: +380 (44) 418 27 75 (канцелярія)
Факс: +380 (44) 418 33 06 

E-mail:

ORCID: 0000-0003-0855-3219

Dudnyk 

Профіль

Наукові інтереси:
Період верхнього палеоліту, епіграветські технокомплекси Східної Європи. Тема дисертаційного дослідження "Стоянка Бармаки та її місце серед епіграветських пам'яток Північної України".

Експедиційна діяльність:
2018-2020 —участь у роботах Волинської палеолітичної експедиції (в межах проекту «Між Сходом і Заходом – cоціальні зв’язки та навколишнє середовище до, під час і після останнього льодовикового максимуму на Волині (Західна Україна)» / «Between East and West – Social Networks and Environment before, during and after the Last Glacial Maximum in Volhynia (Western Ukraine)», Deutsche Forschungsgemeinschaft (№392605832).
2017 — участь у розкопках Канівської експедиції ОАСУ ІА НАН України.
З 2017 — участь у розкопках Пушкарівської палеолітичної експедиції ІА НАН України.
З 2015 —участь у роботах Межиріцької палеолітичної експедиції.

Освіта:
З 2020 – аспірантура Інституту археології НАН України.
2014-2020 — КНУ імені Тараса Шевченка, кафедра археології та музеєзнавства.


Вадим Миколайович Степанчук

 

Доктор історичних наук, провідний науковий співробітник

Відділ археології кам’яної доби
пр-т Володимира Івасюка, 12
Київ - 04210
11 поверх, кімната 1103

Тел.: +380 (44) 254 11 82 

E-mail:

ORCID0000-0002-5476-2284

Степанчук 

Профіль

Наукові інтереси:
Первісна археологія Східної Європи, нижній, середній та ранній етап верхнього палеоліту.

Поточні дослідження й проекти:
«Найдавніші пам’ятки палеоліту України»; розділ «Найдавніші пам’ятки палеоліту України».
«Найдавніші палеолітичні стоянки України в контексті колонізації Європи».
«Виникнення символічно-обумовленої поведінки у Східній Європі».

Експедиційна діяльність:
2013, 2015–2019 — керівник Нижньопалеолітичної експедиціі ІА НАН України, дослідження на Хмельниччині, Харківщині та Луганщині;
2008–2009, 2011–2012 — керівник Меджибізької палеолітичної експедиції ІА НАН України;
2000, 2004, 2008–2009, 2012 — керівник Запорізької палеолітичної експедиції ІА НАН України;
2002, 2004, 2007–2008 — керівник Палеолітичної експедиції ІА НАН України, дослідження на Черкащині та Кіровоградщині;
2000, 2005 — керівник Кримської палеолітичної експедиції ІА НАН України;
1995, 1997 — співкерівник Кримської палеолітичної експедиції ІА НАН України;
1993–1994 — керівник Гірсько-Кримської палеолітичної експедиція ІА НАН України;
1992, 1990 — участь у роботі Кримської палеолітичної експедиції НПК «Археолог»;
1988 — співкерівник Волинської експедиція ІА АН УРСР;
1989, 1988, 1987, 1986, 1985, 1982 — співкерівник Кримської палеолітичної експедиції ІА АН УРСР;
1973–1978 — участь у палеолітичних та неолітичних експедиціях ІА АН УРСР.

Наукові організації й товариства:
The International Union of Prehistoric and Protohistoric Sciences (IUPPS), Сommission «Middle Paleolithic bifacial tools, backed bifaces and leaf points in Western Eurasia».
Четвертинна комісія Національного стратиграфічного комітету України.

Дисертаційні дослідження:
2008 — «Нижній і середній палеоліт України: ключові проблеми», дисертація на здобуття наукового ступеню доктора історичних наук за спеціальністю «археологія» (ІА НАН України, Київ).
1991 — «Киик–кобинская мустьерская культура», дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю «археологія» (ЛОІА, Санкт–Петербург); науковий керівник — д.і.н. Ю. Г. Колосов.

Освіта:
1979–1985 — Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка), історичний факультет, кафедра археології та музеєзнавства, спеціальність «історик, учитель історії та суспільствознавства». 


Леонід Львович Залізняк

 

Доктор історичних наук, професор, завідувач відділу

Відділ археології кам’яної доби
пр-т Володимира Івасюка, 12
Київ - 04210
11 поверх, кімната 1104

Тел.: +380 (44) 254 11 82 

E-mail:

ORCID0000-0001-8924-8122

Zalizniak

Профіль

Наукові інтереси:
Археологія кам’яної доби, первісна історія Східної Європи, проблеми індоєвропеїстики та україногенези.

Поточні дослідження:
2020-2024 — «Культурна диференціація та періодизація пам’яток кам’яної доби України»

Експедиційна діяльність:
2001-2020 — очолює Археологічну експедицію НаУКМА. Дослідження неолітичних та палеолітичних пам’яток басейну р. Велика Вись.
1994, 1995 — дослідження мезолітичної стоянки В’язівок на Полтавщині.
1979-1990 — очолював Поліську мезолітичну експедицію. Дослідження пам’яток кам’яної доби у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській та Чернігівській обл.
1972-1978 — участь у експедиціях по дослідженню стоянок кам’яного віку в Поліссі, Закарпатті, Надпоріжжі, Криму.

Педагогічна діяльність:
1995-2020 — професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»
В різні роки читав лекції та спеціальні курси в університетах України:
Київський національний університет імені Т. Г. Шевченка;
Київський національний педагогічний університет імені М.Драгоманова;
Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Шевченка.

Наукові організації й товариства:
Представник від України в Комісії з фінального палеоліту Великої Європейської Рівнини Міжнародної Спілки Протоісториків.

Дисертаційні дослідження:
2002 — «Население Украинского Полесья в финальном палеолите и мезолите», дисертація на здобуття наукового ступеню доктора історичних наук за спеціальністю «археологія»;
1989 — «Население Украинского Полесья в финальном палеолите и мезолите», дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю «археологія», науковий керівник д.і.н., проф. Д. Я. Телегін.

Освіта:
1972–1977 — Київський державний університет, історичний факультет, спеціальність «історик, викладач історії та суспільствознавства».

 


Олександра Олександрівна Кротова

 

Доктор історичних наук, старший науковий співробітник

Відділ археології кам’яної доби
пр-т Володимира Івасюка, 12
Київ - 04210
11 поверх, кімната 1104

Тел.: +380 (44) 254 11 82 

E-mail:

ORCID0000-0003-0299-7628

Кротова 

Профіль

Наукові інтереси:
Проблематика пізнього палеоліту Східної Європи, розробка питань хронології та періодизації, культурної адаптації суспільств мисливців доби верхнього палеоліту Північного Надчорномор’я.

Поточні дослідження й проекти:
«Культурна диференціація та періодизація пам’яток кам’яної доби України», розділ: «Періодизація пам’яток середнього та пізнього верхнього палеоліту півдня України (27/26 - 10 тис. р. т.).

Стипендії та гранти:
2006-2008 — участь у проекті CNRS «Мамонти» Франція ( археозоологічні дослідження матеріалів Амвросіївського верхньопалеолітичного комплексу).
2005 — грант 04-05 Фонду Лікі (Leakey Foundation, USA) – польові дослідження Амвросіївського верхньопалеолітичного комплексу.
2005 — малий грант фонду Фулбрайта (публікація монографічного дослідження «Пізньопалеолітичні мисливці азово-чорноморських степів»).
2001-2002 — стипендія фонду Фулбрайта (стажування в Університеті штату Вайомінг, США. Наукове дослідження «Адаптації верхньопалеолітичних – палео-індіанських мисливців на бізонів (порівняльний аналіз).

Експедиційна діяльність:
1986, 1988-1990, 1992-1994, 1998, 2000-2002, 2004-2005, 2007, 2009 очолювала дослідження палеолітичної стоянки та кістковища бізонів поблизу м. Амвросіївка Донецької області, провадила розвідки в Амвросіївському районі;
1989 організація польової екскурсії на Амвросіївському кістковищі бізонів для учасників радянськоамериканського симпозіуму;
1984 провадила розвідки на Сіверському Дінці на території Донецької області;
1977-1985 очолювала дослідження палеолітичних стоянок Янісоль, Федорівка, Амвросіївка, Ями на території Донецької та Луганської областей;
1977-1978 участь у роботі Донецької експедиції ІА АН УРСР;
1975-1976 очолювала дослідження курганної групи та палеолітичної стоянки поблизу с. Говоруха Луганської області;
1973-1976 участь у роботі СіверськоДонецької експедиції ІА АН УРСР;
1972 — провадила розвідки на території Володарського району Донецької області;
1972 участь у роботі Костьонківської палеолітичної експедиції ІІМК АН СРСР;
1970-1971 участь у роботі експедиції ДніпроДонбас ІА АН УРСР.

Наукові організації й товариства:
Українське товариство охорони пам’яток історії та культури (УТОПіК)
Українське Фулбрайтівське Коло (УФК)
Спілка археологів України (САУ)

Відзнаки:
2018 — Ювілейна Почесна Грамота Президії НАН України.

Дисертаційне дослідження:
2019 — «Верхньопалеолітичні мисливці степів Північного Надчорномор’я», дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю «археологія» (ІА НАН України, Київ)
1986 «Поздний палеолит Северского Донца и Приазовья», дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю «археологія» (ІА НАН України, Київ); науковий керівник — д.і.н. Д. Я. Телегін

Освіта:
1962-1966 Донецький державний університет (нині Донецький національний університет імені Василя Стуса), історичний факультет, спеціальність «історія, вчитель історії середньої школи».


Людмила Анатоліївна Яковлева

 

Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник

Відділ археології кам’яної доби
пр-т Володимира Івасюка, 12
Київ - 04210
11 поверх, кімната 1107

Тел.: +380 (44) 254 11 82

E-mail:

ORCID0000-0001-5817-3295

Яковлева 

Профіль

Наукові інтереси:
Дослідження верхньопалеолітичних суспільств Євразії: спосіб життя, тип палеоекономіки, структура поселення, житлобудівництво. Адаптація верхньопалеолітичних суспільств в умовах холодного клімату Європейської прильодовикової зони відкритих рівнинних ландшафтів; функціонування базових поселень з житлами із кісток мамонта; виникнення та розвиток житлової архітектури із кісток мамонта.
Вивчення палеолітичного мистецтва України в європейському контексті; визначення знаково–комунікативних та практико–пізнавальних функцій палеолітичного мистецтва, порівняльний аналіз монументальних та мобільних форм мистецтва як загально споріднених соціо–знакових систем первісних суспільств.

Поточні дослідження й проекти:
2020-2024 — «Культурна диференціація та періодизація пам’яток кам’яної доби України», розділ «Поселення з житлами із кісток мамонта Східної Європи: поселенська структура, житлобудівництво, мистецтво».

Програми міжнародної співпраці:
2019-2024 — Науково–дослідний українсько-французький проект ІА НАНУ — CNRS UMR 7041 «Поселення з житлами із кісток мамонта верхнього палеоліту Наддніпрянщини. Гінцівська стоянка: розкопки, дослідження, сбереження».
2018-2022 — Науково–дослідний міжнародний проект Міжнародного Академічного Союзу (UAI) та Міжнародного об’єднання преісторичних та протоісторичних наук (UISPР) «Людина в умовах кліматичних змін в преісторії та протоісторії».

Експедиційна діяльність:
з 1993 по сьогодення — керівник Гінцівської міжнародної палеолітичної експедиції ІА НАН України; дослідження палеолітичної стоянки Гінці у с. Гінці Лубенського району Полтавської області;
1993 — 1996 — участь у роботі міжнародної палеолітичної експедиції Англь сюр Англен МАН Франції;
1992 — участь у роботі Семенівської палеолітичної експедиції ІА НАН України;
1987–1989 — участь у роботі Межирічської палеолітичної експедиції ІЗ АН УРСР;
1986 — участь у роботі Костенківської палеолітичної експедиції АН СРСР ;
1985 — участь у роботі Юдіновської палеолітичної експедиції АН СРСР;
1984 — участь у роботі Межирічської палеолітичної експедиції Київського державного університету  ІЗ АН УРСР;
1976–1977 — участь у роботі ї Межирічської палеолітичної експедиції Київського державного університету  ім. Т. Г. Шевченка.

Педагогічна діяльність:
Курс відеолекцій «Палеолітичне мистецтво України в європейському контексті» на сайті ІА НАНУ і на науково-просвітницькому каналі «Archeologies d’Eurasie Art» на відеохостінгу YouTube

Наукові організації й товариства:
Міжнародна Академія преісторії та протоісторії / International Academy of Prehistory and Protohistory (АІРР) — дійсний член (академік);
Міжнародне об’єднання преісторичних та протоісторичних наук / International Union of Prehistoric and Protohistoric Sciences (UISPР) віцепрезидент комісії «Верхній палеоліт Євразії», член огркомітету XVIII Всесвітнього конгресу UISPР (Париж, 2018), член наукової комісії UISPP «Преісторичне мистецтво»;
Центр національних наукових досліджень Франції (UMR 7041 CNRS) асоційований член;
Міжнародна асоціація «Археологія Євразії» (Association d’Archéologie d’Eurasie) віце президент;
Громадське товариство «Гінцівська спадщина» — член правління.

Відзнаки:
2018 — почесна медаль XVIII всесвітнього конгресу UISPP за плідні багаторічні розкопки Гінцівської стоянки;
2016 — грамота Лубенської райдержадміністрації;
2014 — офіцер Ордену Академічних пальм Франції;
2014 — лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки за колективне видання «Історія української культури» у п'яти томах (дев'яти книгах);
2013 — почесна грамота Полтавської облдержадміністрації.

Дисертаційне дослідження:
1987 — «Орнамент в образотворчому мистецтві пізньопалеолітичної людини Подніпров’я», дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю «археологія»; науковий керівник д. і. н. М. І. Гладких.

Освіта:
1973–1978 — Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка), історичний факультет, кафедра археології та музеєзнавства, спеціальність «історик, археолог, музеєзнавець».


Микола Тихонович Товкайло

 

Кандидат історичних наук, позаштатний співробітник

Відділ археології кам’яної доби
пр-т Володимира Івасюка, 12
Київ - 04210
11 поверх, кімната 11хх

Тел.: +380 (44) 254 11 82 

E-mail:

ORCID:

 

Профіль

Наукові інтереси:
Дослідження неоліту басейну Південного Бугу, процесу неолітизації Південно-Західної України, міжкультурних контактів неолітичних та енеолітичних людностей, вивчення старожитностей пізнього середньовіччя та нового часу, пов’язаних з запорізьким козацтвом.

Поточні дослідження й проекти:
Дослідження багатошарового поселення і могильника Ґард на Південному Бузі у Миколаївській області

Експедиційна діяльність:

Педагогічна діяльність:

Наукові організації й товариства:

Відзнаки:

Дисертаційне дослідження:
1998 — «Неоліт Степового Побужжя», дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю «археологія»; науковий керівник — д.і.н., проф. Д. Я. Телегін

Освіта:
1977–1981 — Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка), історичний факультет, кафедра археології та музеєзнавства, спеціальність «історик, археолог, музеєзнавець»


Дмитро Леонідович Гаскевич

 

Кандидат історичних наук, науковий співробітник

Відділ археології кам’яної доби
пр-т Володимира Івасюка, 12
Київ - 04210
11 поверх, кімната 1108

Тел.: +380 (44) 254 11 82 

E-mail:

ORCID: 0000-0002-2831-1092

Gaskevych 

Профіль

Наукові інтереси:
Вивчення процесу неолітизації території України. Дослідження буго-дністровської неолітичної культури: хронологія та періодизація неоліту Побужжя і Подністер’я, міжкультурні контакти неолітичних мешканців регіону, особливості їх керамічного та крем’яного виробництва, поширення землеробства, історія вивчення неолітичних пам’яток Побужжя.

Поточні дослідження й проекти:
«Культурна диференціація та періодизація пам’яток кам’яної доби України»; розділ «Культурна диференціація та періодизація неолітичних пам’яток Лісостепового Побужжя».

Вивчення керамічного посуду неолітичних культур України в межах міжнародного проекту «Інновація, розповсюдження та використання кераміки в Північно-Західній Євразії» (ERC AG 695539), 2017–2021.

Дослідницький проект № 2018/31/В/HS3/03125 «Довкілля та матеріальна культура граветських та епіграветських мисливців Середнього Подністров’я» 2019-2021 (у рамках Угоди про співробітництво між Інститутом археології НАН України та Жешувським університетом (Польща) від 29.08.2018 р.). Керівник з українського боку – к.і.н. Л. В. Кулаковська.

Експедиційна діяльність:
2021 — археологічна розвідка у долині ріки Тростяниця в межах Новоборівської селищної ОТГ Житомирського району Житомирської області;
2019, 2021 — участь у розкопках Дністровської палеолітичної експедиції ІА НАНУ на верхньопалеолітичній стоянці Дорошівці 3 в Заставнівському районі Чернівецької обл. (керівник к.і.н. Л. В. Кулаковська);
2019 — участь у розкопках експедиції Інституту археології Жешувського університету на розкопках селетської стоянки Пільшч 64 у гміні Кетш Ґлубчицького повіту Опольського воєводства Республіки Польща (керівник Dr. Hab. М. Полтович-Бобак);
2019 — участь у розкопках експедиції Чорноморського національного університету імені Петра Могили на верхньопалеолітичній стоянці Анетівка І у Доманівському районі Миколаївської області (керівник к.і.н., доц. І. В. Піструіл);
2018 — участь у розкопках Закарпатської палеолітичної експедиції ІА НАНУ на поселенні Королево 2;
2015 — участь у розкопках експедиції РАС ІА НАНУ на поселеннях Оселя 5 та Сарни 1;
2013 — участь у розкопках Кримської пізньопалеолітичної експедиції ІА НАНУ на стоянці Буран-Кая IV;
2013 — участь у розкопках експедиції ІІМК на поселенні Замостьє ІІ (РФ);
2017, 2012, 2003—2008, 2000, 1999 — проводив розвідки у долині Південного Бугу в межах Вінницької обл.;
2010 — очолював розкопки Буго-дністровської неолітичної експедиції ІА НАНУ на поселенні Цекинівка І;
2009 — очолював розвідки Буго-дністровської неолітичної експедиції ІА НАНУ в басейнах лівих притоків Дністра в межах Вінницької обл.;
2008 — очолював розкопки Буго-дністровської неолітичної експедиції ІА НАНУ на поселенні Печера І;
2007 — участь у розкопках Закарпатської палеолітичної експедиції ІА НАНУ на стоянці Радомишль І;
2005 — участь у розкопках Кримської фінальнопалеолітичної експедиції ІА НАНУ на стоянці Грот Скелястий;
2005 — участь у розкопках Фастівської експедиції ІА НАНУ на могильнику Малополовецьке 3;
2005 — проводив розвідки у долині Дністра в межах Чернівецької обл.;
2004 — участь у розкопках експедиції Ґданського університету на поселенні Тарговисько 14 (Польща);
2003 — участь у розкопках Гірськокримської палеолітичної експедиції Кримської філії ІА НАНУ на стоянці Кабазі V;
2002 — участь у розкопках Межиріцької постійнодіючої експедиції ІА НАНУ на стоянці Бармаки;
2002 — участь у розкопках Гірськокримської палеолітичної експедиції Кримської філії ІА НАНУ на стоянках Кабазі ІІ та Кабазі V;
2001 — участь у розкопках Гірськокримської палеолітичної експедиції Кримської філії ІА НАНУ на стоянці Буран-Кая ІІІ;
2000 — участь у розкопках експедиції Інституту праісторії Познанського університету ім. А. Міцкевича на поселенні Грабково 10 (Польща);
2000 — проводив розвідки у Тальнівському р-ні Черкаської обл.;
1998 — проводив розвідку у долині р. Хорол в Полтавській обл.;
1996-1998 — щороку проводив розвідки у Київській обл.;
1996 — участь у розвідці ЛОАД МКУ у Хмельницькій області;
1995-2000 — щорічна участь у розкопках Приднiпровської палеолiтичної експедицiї ІА НАНУ на стоянках Семенівка ІІ, ІІІ;
1995 — участь у розкопках стоянки В’язівок;
1991 — участь у розкопках експедиції ЛОАД МКУ поселення Вовківка;
1990 — участь у розвідці Поліської експедиції ІА АН УССР у Полтавській обл.;
1989 — участь у розвідці Поліської експедиції ІА АН УССР у Рівненській обл.

Дисертаційне дослідження:
2003 — «Крем’яний інвентар неолітичних культур України», дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю «археологія»; науковий керівник — д.і.н., проф. Л.Л. Залізняк.

Освіта:
1997-2001 — аспірант ІА НАНУ;
1992-1997 — Київський державний інститут культури, факультет культурології, кафедра музеєзнавства та охорони пам’яток історії та культури, спеціальність «музеєзнавець».


Денис Олександрович Вєтров

 

Кандидат історичних наук, науковий співробітник

Відділ археології кам’яної доби
пр-т Володимира Івасюка, 12
Київ - 04210
11 поверх, кімната 1112

Тел.: +380 (44) 254 11 82 

E-mail:

ORCID0000-0002-1879-3163

Вєтров 

Профіль

Наукові інтереси:
Археологія кам'яної доби, первісна історія України. Дослідження палеолітичних пам'яток Центральної України, вивчення проблем верхнього палеоліту України, граветської та епіграветської культурних традицій.

Поточні дослідження й проекти:
«Матеріальна культура населення України в епоху каменя»; розділ: «Граветські пам’ятки Подністер’я та Побужжя».
Участь у проекті «Найдавніші палеолітичні стоянки України в контексті колонізації Європи» (НАН України – ДФФД 2017–2018).
Участь у проекті «Виникнення символічно-обумовленої поведінки у Східній Європі» (НАН України – CNRS; PICS-NASU 2015–2017).

Експедиційна діяльність:
2018 — керівник Археологічної експедиції ІА НАНУ з дослідження пам’яток кам’яного віку біля сіл Лікарево та Бирзулове Новомиргородського району Кіровоградської області.
2016 – 2018 — участь у роботі Нижньопалеолітичної експедиціі ІА НАН України, дослідження на Хмельниччині та Луганщині.
2006 – 2017 — участь у роботі Археологічної експедиції НаУКМА з дослідження палеолітичних стоянок у Новомиргородському районі Кіровоградської області.
2015 – 2016 — участь у роботі Меджибіжської палеолітичної експедиції ІА НАН України по дослідженню стоянки Меджибіж поблизу смт. Меджибіж, Хмельницької області.
2013 — участь у роботі Нижньопалеолітичної експедиції по дослідженню нижньопалеолітичних стоянок під м. Дубосари.
2011 — участь у роботі Деснянської палеолітичної експедиції ІА НАН України на стоянці Оболоння Чернігівської області.
2005 — участь у роботі експедиції ІА НАН України та Київського національного університету імені Тараса Шевченка на стоянці Заскальна VI у АР Крим.
2004, 2007 — участь у роботі експедиції ІА НАН України та по розвідкам пам’яток палеоліту в Черкаській та Кірооградській областях.
2004 – 2005 — участь у роботі Семенівської палеолітичної еспедиції Київського національного університету імені Тараса Шевченка на стоянці Семенівка 3 у Київськії області.
2000, 2004, 2009, 2012 — участь у роботі Запорізької палеолітичної експедиції Суспільства археології й антропології та ІА НАН України на стоянці Міра поблизу с. Канівське Запоріжської області.
1999 – 2004 — участь у роботі Канівської експедиції Київського національного університету імені Тараса Шевченка на території Канівського природного заповідника.
1997, 2003 — участь у роботі Закарпатської палеолітичної експедиції Київського національного університету імені Тараса Шевченка на стоянці Малий Раковець 4.

Дисертаційне дослідження:
2015 — «Стоянки граветської культурної традиції лісостепового межиріччя Південного Бугу та Дніпра», дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю «археологія»; науковий керівник — д.і.н. Л. Л. Залізняк.

Освіта:
2001 – 2004 — аспірант кафедри археології та музеєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
1996 – 2001 — Київський національний університет імені Тараса Шевченка, історичний факультет, кафедра археології та музеєзнавства, спеціальність «історик, магістр історії».