Робота Науково-методичного семінару з історії археології та мистецтвознавства України у 2019 році

Робота Науково-методичного семінару з історії археології та мистецтвознавства України у 2018 році

Протягом 2018 р. учасники Науково-методичного семінару з історії археології та мистецтвознавства України, започаткованого Секцією археології і давнього мистецтва ІСОМ України та Науковим архівом Інституту археології НАН України у квітні 2016 р., провели 12 зустрічей – дискусій, лекцій, виїзних засідань, екскурсій, – на яких розглядалися різні питання й аспекти історії гуманітаристики ХІХ–ХХІ ст.

Перша зустріч 2018 р. сфокусувала увагу дослідників на візуальних джерелах. За сприяння д. і. н., проф., директорки Інституту книгознавства Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського Галини Ковальчук, учасники семінару мали змогу ознайомитися із доповіддю співробітників відділу образотворчого мистецтва НБУВ «Київ на поштових листівках першої третини ХХ ст.». Зокрема, розглядалися наявні електронні бази даних та доступ до різних візуальних джерел, що зберігаються у фондах бібліотеки.

9 лютого 2018 р.  із доповіддю «Ситуація з об’єктами культурної спадщини у зоні проведення військових дій на Сході України (Луганська область)» виступив к. і. н., н. с. Інституту археології НАН України Сергій Теліженко. Розповідь супроводжувалася презентацією археологічних об’єктів (курганів та поселень), які найбільше постраждали в результаті військових дій 2014–2015 рр. Уперше були представлені фотосвідчення руйнації курганної групи поблизу с. Довге Слов’яносербського району (окупована територія) та кургану, зруйнованого на неокупованій території під час облаштування захисних споруд. З останнього пункту були також представлені матеріали – керамічні посудини епохи бронзи, які українські військові передали до фондів Інституту археології НАН України. Зроблено висновок про те, що археологічні пам’ятки однаково руйнуються як на окупованій території, так і на не окупованій. З коментарями до доповіді виступили Є. Ланг, В. Бітковський, К. Чуєва. Протягом 2018 р., вже після виступу на семінарі, були зібрані додаткові свідчення руйнації археологічних об’єктів.

Під час зустрічі 16 березня к. і. н., н. с. Інституту архівознавства НБУВ Марина Принь виголосила доповідь «Особливості створення та діяльність місцевих музеїв на теренах східних округ Української СРР 1920‑ті–1930‑ті рр.». Зокрема, дослідниця детально висвітлила біографії засновників музеїв; розглянула питання щодо приміщень музейних інституцій; окреслила кадровий склад і принципи його формування; фаховий рівень музейників; фінансування та структуру експозицій; комплектування фондових колекцій; участь у експедиціях та популяризації пам’яток культурної спадщини краю тощо.

13 квітня 2018 р. у Науковій бібліотеці Інституту археології НАН України відбулася зустріч із к. і. н., с. н. с. Інституту історії України НАН України Наталією Кашеваровою, яка виголосила доповідь «Німецькі документи часів Другої світової війни як джерела щодо долі історико-краєзнавчих музеїв України під час окупації (1941–1944 рр.)». Дослідниця охарактеризувала німецькі документи різних нацистських окупаційних структур, що працювали на території України у 1941–1944 рр.: їх збереженість, доступність, хронологічні межі, інформаційний потенціал як історичних джерел тощо. Серед них, передусім, звіти, донесення, листування, облікові документи, на сьогодні доступні українським науковцям, які містять інформацію про стан місцевих історико-краєзнавчих музеїв під час окупації України – Києва, Харкова, Дніпра (Дніпропетровська), Миколаєва, Херсона, Умані, Маріуполя, Мелітополя, міст Криму, значення їхніх колекцій, передусім археологічних та етнографічних, для німецької науки, ідеології і пропаганди, для місцевої влади, як у зоні цивільного управління, так і у зоні відповідальності військової адміністрації, оскільки експонатами історико-краєзнавчих музеїв частіше цікавилися з науковою метою. Природничі колекції мали, як правило, другорядну цінність, але предметом інтересу німецьких спеціалістів виступали й фахові підручні зібрання наукової літератури і окремі колекції, наприклад, гербарії, палеонтологічні та мінералогічні колекції тощо. За структурною належністю це документи служб Вермахту і Головного відомства імперської безпеки, зокрема команда археолога Герберта Янкуна та команда Карла Керстена, команда археолога Петера Паульсена, документи Оперативного штабу Розенберга та інших пов’язаних з ним державних і структур НСДАП, які очолював або курував Альфред Розенберг, інших організацій. Окремо у доповіді було підкреслено роль нацистських учених, а саме археологів, істориків, етнографів, які працювали за особистими робочими дорученнями на окупованій території України, наприклад, Рудольфа Штампфуса, Ганса Райнерта, Вальтера Модріяна, Пауля Грімма, Йоганеса Кюнціга. Серед основних їхніх робочих завдань були такі: 1) перегляд зібрань місцевих історичних і краєзнавчих музеїв, а також відповідних наукових інститутів; 2) оцінка загального стану установи, можливостей її подальшого функціонування; 3) оцінка експонатів і відбір найбільш цінних предметів, їх фотографування; 3) впорядкування фондів і зібрань місцевих музеїв, що мали залишатися на місцях, з метою обліку та взяття під охорону; 4) здійснення археологічних розкопок; 5) організація вивчення та охорони пам’яток історії та культури. Доповідачкою також було окреслено подальші напрямки наукових пошуків у цій царині: 1) архівний пошук документів самих музейних установ періоду окупації та їхнє комплексне опрацювання разом з німецькими документами; 2) робота в німецьких архівах з фондами команд, які працювали на території України; 3) пошук інформації в особових фондах німецьких науковців у архівах та архівних зібраннях музеїв Німеччини та Австрії.

Про листування, що збереглося у фонді Марії Вязьмітіної у Науковому архіві Інституту археології НАН України, 18 травня 2018 р. розповіла м. н. с., завідувачка Науковим архівом Інституту археології НАН України Олександра Бузько. Дослідниця окреслила завдання, що супроводжують опрацювання листування з особового фонду, продемонструвала папки-швидкосшивачі з прозорими файлами, в яких за абеткою розкладені листи від адресантів; у якості зразка ознайомила присутніх із папкою, в якій зберігається ще нерозібране листування (часто без конвертів, без підписів, або з підписами, які поза контекстом не зрозумілі). Доповідачка розповіла як у процесі опрацювання листування його було розділено на професійне, дружнє та родинне. Більша частина доповіді була присвячена дружньому спілкуванню, адже в колі друзів Марії Іванівни було чимало цікавих неординарних особистостей. Найбільший масив складають листи від близьких подруг з часів навчання: Марії Новицької, Євгенії Спаської, Катерини Білоцерківської, Надії Лінки. Було окреслено і історію стосунків з близьким другом, вчителем і колегою мистецтвознавцем Всеволодом Зуммером. Зазначено про листи від історика Сергія Білоконя, який у роки «відлиги» почав збирати інформацію про мистецтвознавців, що пережили 1930-ті роки; про листи від дружин репресованих у 1930-ті роки мистецтвознавця Федора Ернста (Тамари) і поета-футуриста Михайля Семенка (Лідії). Так свідчення останньої привідкривають чергову захопливу сторінку біографії Марії Іванівни: «Я помню Вас тоже чарующей «футуристов» молоденькой хорошенькой симпатичной девушкой. Ах! Как им хотелось завербовать Вас в свій клан!! Но Вы! предпочли науку!!!!» В окрему підгрупу було виділено листи з «Дому Поета» Макса Волошина в Коктебелі: від вдови поета Марусі, від письменниці Анастасії Цвєтаєвої, волошинознавця Володиммира Купченка, дитячої письменниці Олени Благініної та ін. Трохи згодом в житті Марії Іванівни з’явилась подруга Олена Ногаєвська – художниця з Бахчисараю, де Марія Іванівна, разом зі своїм підопічним, художником Сергієм Пустовойтом, проводила літні відпустки. Олександра Бузько ознайомила учасників Семінару і з листами від колег у сфері археології: Ірини Фабриціус, Євгенії Покровської, Анастасії Манцевич, Анни Мелюкової, Тамари Оболдуєвої, Аннети Нечитайло, подружжя Михайла Массона і Галини Пугаченкової. Ці листи говорять багато як про наукове життя окремих вчених, так і про життя археологічної спільноти в цілому. З листів зринає чимало невідомих з «офіційної» історіографії фактів, які становлять неабиякий інтерес і чекають на публікацію. Учасники семінару обговорювали питання, безпосередньо пов’язані із епістолярною спадщиною, особливостями роботи із цією групою джерел та особовими архівами в цілому.

8 червня 2018 р. відбулася виїзна зустріч-екскурсія «Діяльність Арсенальського загону архітектурно-археологічної експедиції ІА НАН України: сторінка з новітньої історії», підготовлена к. і. н., п. н. с. відділу музейної справи ДП НКММК «Мистецький арсенал» Оленою Оногдою. Звертаючись до власного досвіду та накопичених матеріалів, доповідачка висвітлила кілька сюжетів з історії Арсенальського загону, силами якого проведено науково-рятівні дослідження Старого київського арсеналу впродовж 2005–2010 рр. Зокрема, йшлося про основні етапи проведення археологічних робіт та опрацювання колекції. Під час екскурсії учасники семінару оглянули поточний стан основних ділянок, на яких проведено археологічні роботи: будівлю Старого арсеналу, прилеглі до будівлі ділянки, оборонні конструкції Печерської фортеці. Доступ до більшості з цих локацій на сьогодні обмежений з огляду на незавершеність процесу реконструкції комплексу. Частину доповіді присвячено ключовим особливостям виявленої колекції та унікальності комплексу знахідок з Арсеналу, а також сучасному стану його наукового опрацювання. Особливу увагу приділено персоналіям, що долучились до формування «новітнього етапу» історії археології, дослідникам давнього Києва: йшлося про Гліба Івакіна, Георгія Козубовського, Лесю Чміль, Олену Оногду, В’ячеслава Баранова, Сергія Балакіна, Олександру Козак, а також інших археологів, які в той чи інший час приєднувались до роботи Арсенальського загону. Сучасне Державне підприємство «Культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал» є цікавим зразком ревіталізації колишнього військового комплексу та його інфраструктури, тож історія формування нормативно-правової бази становить собою особливий інтерес. Сучасний статус пам’ятки, роботи з консервації будівлі, особливості подальшого опрацювання колекції та передачі її на постійне зберігання до музейного відділу «Мистецького арсеналу», перші виставкові проекти – ці питання сьогодення викликали чи не найбільше зацікавлення у учасників семінару. Значний інтерес викликала тема подальших перспектив музеєфікації комплексу та долі археологічної колекції, виявленої на його території. Зокрема, доповідачка наголосила й на «незручній темі» ресурсоємності опрацювання численних археологічних колекцій при бракові людського ресурсу.

27 липня 2018 р. доповідь «(Не)вичерпність біографічних студій: дозвілля й робота археолога (на прикладі Тадеуша Сулімірського)» виголосила к. і. н., завідувачка Відділу археології Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Наталя Булик. Дослідниця познайомила присутніх із особливостями антопоцентричного підходу в історії археології, розповіла про міжвоєнний Львів та інтелектуальну спільноту міста, поділилася знахідками про буденне життя хрестоматійних особистостей. У фокусі обговорення опинилося питання вивчення біографій науковців/ок: чи є «межа» приватності у дослідженні життя людини, як урізноманітнити інструментарій «дослідницької кухні», чи можливо додати щось нове до життєписів відомих гуманітаріїв тощо. На прикладі життя Т. Сулімірського дослідниця показала як стартові можливості батьків і вдалий шлюб вплинули на археологічні студії. Дискутувалися умови життя і праці львівських та київських археологів міжвоєнного часу, їхні наукові контакти. З’ясувалося, що щоденне життя і фінансові можливості львівських археологів у 1930‑х рр. суттєво відрізнялися від умов їхніх київських колег. Для прикладу, львівські дослідники багато подорожували з метою відвідати кращі археологічні музеї світу, мали змогу ціле літо проводити на розкопках (часто за кордоном), їздили на міжнародні конгреси/конференції, а поза тим вечорами дискутували у львівських кав’ярнях.

14 вересня 2018 р. на базі Національного музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків відбулася відкрита зустріч Семінару з історії археології та мистецтвознавства у формі публічної лекції к. і. н., с. н. с. Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України Олени Романової «Марксизм-ленінізм і єгиптологія: погляд з Києва». Виступ був присвячений дослідженню одного із аспектів становлення марксистсько-ленінської версії марксизму, а саме – формування п’ятичленної формаційної теорії на початку 1930‑х рр. У фокусі дослідницької уваги було вчення про рабовласницькі суспільства Стародавнього Сходу, що стало інтегральною частиною цієї теорії. Було розглянуто, як в історичну науку Радянського Союзу впроваджувалась п’ятичленна формаційна теорія і концепт рабовласницького Стародавнього Єгипту. Представлені результати дослідження історичних джерел текстового та візуального характеру, в тому числі і нові архівні джерела, які дозволяють виділити основні етапи цього процесу, як певні деталі окремих історичних подій, так і наслідки становлення формаційної теорії та інших складників марксизму-ленінізму для розвитку єгиптології як академічної дисципліни у СРСР і для розвитку академічної історичної науки, зокрема стародавньої історії на теренах УСРР/УРСР. Було розглянуто умови існування академічної єгиптології в Радянському Союзі під тиском формаційної теорії, пошуки компромісів, спроби опору й віднайдення шляхів подолання цієї теорії. Представлено нові матеріали, які дозволяють зробити висновок, що в Києві на початку 1930‑х рр. була спроба започаткувати власні дослідження пам’яток Стародавнього Єгипту та їх реставрацію, дослідження проводились у Всеукраїнському музейному городку у співпраці із російськими єгиптологами із Єрмітажу, а реставрація – силами української команди реставраторів на чолі із М. Касперовичем. Всі ці зусилля були зведені намарне впровадженням формаційної теорії в історичну науку, та репресіями, організованими радянською владою проти українських діячів науки та культури. Дослідниця представила результати вивчення впровадження формаційної теорії у вищу освіту, до викладання у середній школі, у сферу музейництва, зокрема як це відобразилось на формуванні експозицій і представленні єгипетських пам’яток і колекцій в музеях, насамперед на матеріалах УСРР/УРСР. Також досліджено наслідки, які мало впровадження формаційної теорії та марксистсько-ленінської ідеології на уявлення радянського суспільства про Стародавній Єгипет, виявлено прикметні риси тієї «картини» Стародавнього Єгипту, яку показували пересічній радянській людині, та ті спотворення реалій, які панували в науці і в суспільних уявленнях про цю стародавню цивілізацію, зокрема іншування Стародавнього Єгипту, негативізація, створення уявлення про найнесправедливіший суспільний лад, де пригноблені раби і народні маси страждають від експлуататорського гніту, насамперед на будівництві пірамід, і ведуть постійну класову боротьбу, уявлення про примітивність і нерозвиненість цієї цивілізації. Насамкінець Олена Романова розглянула ситуацію, що виникла з єгиптологічними студіями в незалежній Україні внаслідок неподоланої спадщини формаційної теорії та концепту рабовласницького Єгипту, а також внаслідок радянських підходів до вивчення і викладання стародавньої історії, що робить можливим розвиток псевдоєгиптології в Україні, та продовження використання ідеологічних кліше марксизму-ленінізму в підручниках для школи та вищої школи, курсах лекцій, методичних посібниках та іншій літературі історичного та педагогічного характеру, призводить до продовження відтворення спотворених уявлень про цивілізацію Стародавнього Єгипту.

12 жовтня 2018 р. на базі Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбулася виїзна зустріч-екскурсія «Музеї, що між двома світами», підготовлена завідувачкою учбового археологічного музею і фондів кафедри археології та музеєзнавства Любов’ю Самойленко. Доповідачка наголосила, що у вищих навчальних закладах завжди формувалися (впродовж десятиліть або навіть століть) найбільш давні, рідкісні і неповторні колекції. Більшість дослідників погоджуються, що поняття «музей», з’явившись у культурному вжитку людства понад дві з половиною тисячі років тому, з плином часу і розвитком людської цивілізації постійно змінювалось, наповнюючись новим змістом. У цьому складному багатовіковому процесі інституалізації музеї університетів зіграли вирішальну роль. Саме в університетах вперше встановлюються тісні зв’язки музеїв з конкретними галузями знання. Саме в університетах музеї перетворилися на храми науки, а наука міцно увійшла у царину музейної діяльності, впливаючи як на організаційну структуру музеїв, так і на принципи комплектування музейного зібрання, його вивчення та принципи експонування. Музейні колекції у закладах вищої освіти містять величезну кількість інформації, яку можна використовувати аби висвітлити науковий поступ і розповісти про видатні постаті, що тут навчались, працювали і працюють. Експонати і фондові колекції служать в якості дидактичних зразків, а також документують конкретні положення, гіпотези і докази під час вивчення академічних дисциплін, сприяють сучасним дослідженням, зокрема в галузі наук про життя людини і природи, про археологію, історію, культуру, техніку, мистецтво тощо. Все це спонукає до визнання важливої місії університетського музею, сприйняття його як однієї з важливих форм організації науки, а також засобом освіти і виховання. Та в сучасній Україні музеї вищої школи є одночасно перспективою і проблемою для своїх адміністрацій, бо музейна діяльність в освітньому закладі вважається непрофільною діяльністю і музей у закладі вищої освіти не захищений жодним законодавчим актом. Ніні музеї університетів залишаються поза увагою як Міністерства культури України, так і Міністерства освіти і науки. Вони навіть не підлягають реєстрації, ніхто не знає скільки їх є в Україні і що достеменно вони зберігають. Відсутність чіткого визначення у сучасних законодавчих актах місця музею в структурі ВНЗ як необхідного підрозділу, що разом з архівом і бібліотекою складають єдиний освітній, науково-інформаційний і комунікаційний блок, шкодить науково-дослідній, експозиційній та фондовій роботі університетських музеїв. Збереження застарілих радянських поглядів на музей університету призводить до залишкового принципу у фінансуванні, недостатнього кадрового забезпечення. до низького рівня використання його потенціалу у культурному просторі міста. Крім загальних проблем і перспектив у розвитку вузівських музеїв, учасники семінару отримали інформацію про 12 музеїв Київського національного університету імені Тараса Шевченка, їхню історію та сьогодення, а також відвідали експозиції деяких музеїв у червоному і жовтому корпусах університету: Зоологічного музею, Музею історії університету, Етнографічного музею, Археологічного музею, Музею Олеся Гончара.

16 листопада 2018 р. учасники семінару зустрілися у Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. Генеральна директорка інституції Катерина Чуєва виголосила доповідь «Кабінет старожитностей Музею Ханенків: концепція, колекція, трохи історії – і що робити далі». Небайдужі до Музею Ханенків дослідники/ці увійшли до фокус-групи і обговорили питання реекспозиції Кабінету старожитностей та можливих музейних проектів в контексті проблематики семінару.

На базі Музею Ханенків 12 грудня 2018 р. відбулося й відкрите засідання Семінару з історії археології та мистецтвознавства «Василь Щавинський та його дарунок Музею Ханенків (до 150-річчя від дня народження видатного науковця і колекціонера)». Зі вступним словом виступила генеральна директорка інституції Катерина Чуєва; із біографією Василя Щавинського та колекцією європейської графіки, подарованої Музею Ханенків учасників заходу ознайомила завідувачка відділу європейської графіки Музею Ханенків Олена Шостак; про реставрацію та експертизу творів живопису у науковому доробку Василя Щавинського присутнім розповіла к. мист., професор Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури України Тетяна Тимченко. Заступниця генерального директора з науково-дослідної роботи Музею Ханенків Олена Живкова виголосила доповідь «З Петербурга до Києва. Доля колекції живопису Василя Щавинського» та провела для учасників семінару тематичну екскурсію творами з колекції Василя Щавинського в експозиції Музею Ханенків.

21 грудня 2018 р. д. і. н., професор Київського університету імені Бориса Грінченка Віталій Андрєєв та к. і. н., н. с. Інституту археології НАН України Олександр Каряка виголосили для учасників семінару доповідь «Записки М. О. Бєрнова як джерело до вивчення історії археології та мистецтвознавства». Розповідь фокусувалася навколо постаті Михаїла/Мішеля Олександровича Бєрнова, котрий наприкінці ХІХ ст. здійснив низку пішохідних подорожей Європою та Північною Африкою. Пригоди та враження він описав у своїх подорожніх записках. Присутні мали змогу ознайомитися із цим маловідомим але цікавим історичним джерелом. Під час зустрічі обговорювалися питання, безпосередньо пов’язані із жанром подорожніх записок та явищем «пішохідних мандрів» наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

О. В. Бузько 

Н. М. Булик 

Н. Г. Кашеварова 

О. В. Оногда 

О. О. Романова 

Л. Г. Самойленко 

С. А. Теліженко 

К. Є. Чуєва 

А. С. Яненко 

Робота Науково-методичного семінару з історії археології та мистецтвознавства України у 2017 році

Протягом 2017 р. учасники Науково-методичного семінару з історії археології та мистецтвознавства України, започаткованого Секцією археології і давнього мистецтва ІСОМ України та Науковим архівом Інституту археології НАН України у квітні 2016 р., провели 13 зустрічей – дискусій, лекцій, виїзних засідань, екскурсій, – на яких розглядалися різні питання й аспекти історії гуманітаристики ХІХ–ХХІ ст.

Рік розпочався доповіддю Олени Романової (Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України) «Колекція негативів на склі «Стародавній Єгипет» Наукового архіву Інституту археології НАН України – візуалізація фрагменту історії українського музейництва 1920–30‑х рр.», виголошеною 13 січня 2017 р. Дослідниця оприлюднила результати роботи над колекцією негативів на склі Наукового архіву Інституту археології НАН України, виявленою Галиною Станиціною (Інститут археології НАН України) під час інвентаризації фотоматеріалів структурного підрозділу. О. Романова коротко охарактеризувала склад збірки негативів на склі «Стародавній Єгипет» та процес її нової інвентаризації, виклала принципи, за якими здійснювалася каталогізація колекції. Дослідниця виявила в архівних установах України документи, які дозволяють реконструювати історію колекцій давньоєгипетських пам’яток музеїв Києва, зображених на негативах. На думку О. Романової, варто виділяти два періоди для цієї історії – «період збирання» (друга половина ХІХ ст. – 1917 р), коли, власне, створювались колекції Церковно-археологічного музею, Художньо-промислового і наукового музею ім. імператора Ніколая Александровіча, Археологічного музею Київського університету, а також «період адміністрування», що охоплює історію колекцій давньоєгипетських предметів за радянської доби (1917–1941), коли внаслідок різних подій три колекції були об’єднані в одну в Лаврському музеї культів та побуту / Музеї історії релігій Всеукраїнського музейного городка на території Києво-Печерської лаври. О. Романова особливу увагу приділила результатам вивчення текстових і візуальних джерел, що дозволяють розкрити основні етапи реставрації й вивчення давньоєгипетських пам’яток М. Касперовичем та групою його учнів і колег у Реставраційних майстернях Всеукраїнського музейного городка/ Всеукраїнських реставраційних і репродукційних майстернях протягом 1930‑ті рр. Було дано коротку характеристику давньоєгипетським пам’яткам, зображеним на фотонегативах, вказано, де нині перебувають ці артефакти, описана група негативів-репродукцій із зображеннями давньоєгипетських пам’яток і місць та їхній історичний контекст. Під час обговорення доповіді О. Романової учасники семінару дискутували щодо системи організації гуманітарної науки в Україні у 1920–30‑х рр., про значення музеїв у науковому житті, обговорили питання наукової реставрації музейних предметів у міжвоєнний період, а також інформаційний потенціал негативів на склі, їх верифікацію та коментування іншими джерелами.

10 лютого 2017 р. доповідь «Історик/археолог/антрополог у дзеркалі антропології науки» виголосила Тіна Полек (Науково-дослідний інститут українознавства). Під час зустрічі йшлося про особливості наукового життя та специфіку дослідження цього явища, окреслено методологію антропології професій, розгляд науковців як професійної субкультури та інші підходи до розуміння наукової спільноти як предмету дослідження. Т. Полек запропонувала глибше зануритися й поглянути на науковця з точки зору антропології науки та спробувати розібратися, як наукова спеціалізація конструює бачення світу, як наука формує сприйняття реальності і судження, як це – жити в науці і жити наукою. У фокусі дискусії опинилися механізми реалізації та інструментарій антропологічних досліджень академічного середовища на прикладі істориків/археологів/антропологів, антропологія професій та антропологія науки, включене спостереження, глибинні інтерв’ю, процеси виникнення професійних ідентичностей, саморефлексія у науковій спільноті (фольклор, мемуари, спогади) тощо.

10 березня 2017 р. Катерина Чуєва (Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків) під час зустрічі «Підробки. Археологія. Музеї» поділилася враженнями від участі у міжнародній зимовій школі «Anthropology of Forgery. A multidisciplinary approach to the study of archaeological fakes», що відбулася в Університеті Падуї в лютому 2017 р., наголосила на необхідності дослідження українських музейних колекцій на предмет ідентифікації підробок та каталогізації даної категорії предметів, закцентувала увагу на проблемах термінології, методології вивчення підробок, важливості комунікації із закордонними дослідниками тощо. Учасники зустрічі також обговорювали питання професійної етики в контексті вивчення підробок, проблему експонування археологічних підробок із музейних колекцій та ін.

На початку квітня відбулася перша виїзна зустріч учасників семінару – екскурсія-дискусія з історичної некрополістики на Байковому кладовищі, яку провів історик Михайло Кальницький.

12 травня 2017 р. учасники семінару відвідали Національний художній музей України, де мали змогу ознайомитися з можливостями меморіальної топографії міст й будинків на прикладі історії Міського музею / Київського музею старожитностей і мистецтв / Київського художньо-промислового і наукового/ Національного / Першого державного / Всеукраїнського історичного ім. Т. Г. Шевченка в Києві / Державного українського музею / Київського державного музею українського (народного) мистецтва. Авторську екскурсію приміщеннями музею провела Юлія Литвинець (Національний художній музей України), акцентуючи увагу на історичному та сучасному функціональному призначенні кімнат «музею з левами», розповідаючи, хто працював й жив у цих стінах, які колекції зберігалися й зберігаються тут. Юлія Зиновіїва (Національний художній музей України) і Анна Яненко (Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник) представили невеличку візуальну подорож музеєм першої третини ХХ ст. – світлини з колекції Національного художнього музею України, Інституту археології НАН України, Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, приватних колекцій тощо.

Дослідниця історії архітектури Олена Мокроусова (Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій) 9 червня 2017 р. в рамках доповіді «Творці та замовники київської архітектури у дзеркалі ділового та особистого спілкування» ознайомила присутніх із можливостями вивчення взаємин між істориками, археологами, мистецтвознавцями, архітекторами, музейниками, – представниками спільноти, котра створювала інтелектуальний і фізичний простір української гуманітаристики. Учасники семінару обговорювали особливості джерелознавчої критики ділового й особистого листування, відмінності у задумах і реалізаціях архітектурних проектів, архітектуру міста як відображення інтелектуального урбаністичного простору тощо.

8 липня 2017 р. дослідники/ці історії гуманітаристики України мали змогу безпосередньо взяти участь у створенні нового джерела усної історії повсякденного та інтелектуального життя Інституту археології НАН України під час зустрічі-екскурсії на території Видубицького монастиря. Зустріч була сфокусована на подіях і людях, які працювати в Інституті, що протягом 1970–90‑х рр. перебував саме тут. Комусь з учасників пригадати, а більшості – дізнатися про установу тих часів, про експедиції та наукові розробки інституту, про локалізацію відділів, фондів, архіву, бібліотеки інституту тощо допомогли своїми живими розповідями співробітники Інституту археології НАН України – Андрій Томашевський, Вікторія Колеснікова, Галина Станиціна. Водночас, Віра Павлова (Музей історії Десятинної церкви) надала інформацію про історію археологічних досліджень Видубицького монастиря та ознайомила колег з актуальними розвідками щодо створення, відбудови й реставрації Михайлівського собору. Було висловлено думку про необхідність меморіалізації «місць пам’яті» інтелектуальної спільноти України (наприклад, шляхом встановлення анотаційних дощок на будинках, де розміщувалися інститути Національної академії наук у різний час), що особливо важливо у світлі відзначення 100‑ї річниці заснування Української академії наук. Також обговорювалися методологічні аспекти опрацювання джерел усної історії та особливості введення їх до наукового обігу.

12 серпня 2017 р. Анна Яненко (Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник) у формі екскурсії-дискусії розповіла про основні віхи музейного життя, що вирувало наприкінці 1920‑х – на початку 1930‑х рр. на території Києво-Печерської лаври. Дослідниця надала інформацію про людей, котрі жили й працювали тут, структурні підрозділи та середовище Всеукраїнського музейного городка й академічних музейних інституцій.

У доповіді Ігоря Цеунова та Дар’ї Черкаської (Інститут археології НАН України) «Методологічний перелом: погляд з Києва», виголошеній 8 вересня 2017 р., йшлося про особливості теоретико-методологічної перебудови радянської археології та проявах цього процесу в підрадянській Україні. На думку дослідників, у міжвоєнному Києві сформувався потужний науковий центр, представники якого не тільки впроваджували нові ідеї та методи, розроблені у Ленінграді та Москві, а й були безпосередніми учасниками теоретико-методологічні дискусії в радянській археології, що розгорнулася у 1930‑х рр. Відповідь на питання щодо рівності Києва Москві й Ленінграду потребує залучення до наукового обігу нових джерел, оскільки більшість робіт українських радянських науковців міжвоєнного періоду залишилася неопублікованою. Водночас, документальні свідчення підтверджують, що археологи УСРР/УРСР комунікували з представниками інших наукових центрів, як радянських, так і зарубіжних.

27 вересня 2017 р. засідання Семінару відбулося в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського. За сприяння Галини Ковальчук (Інститут книгознавства Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського) учасники семінару мали змогу ознайомитися із історичними книжковими зібраннями Києва у фондах відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, їхньою історією та сучасним станом.

Продовжуючи практику виїзних засідань, 13 жовтня 2017 р. учасники семінару відвідали ще один інтелектуальний осередок Києва – Музей історії Десятинної церкви, де Віра Павлова іВіталій Козюба провели зустріч-екскурсію «З історії дослідження Десятинної церкви: приклад музейного трактування».

Під час зустрічі 10 листопада 2017 р. обговорювалися інституціональні аспекти розвитку музейництва України у міжвоєнний період. Олександр Бонь підготував лекцію-дискусію «Музей українських діячів і мистецтва: люди і зміст». Дослідник звернув увагу на роль у формуванні експозиції та розгортанні діяльності Музею українських діячів науки і мистецтва академіка ВУАН О. Новицького, зупинився на віхах його життя й діяльності. О. Бонь детально розповів про основні напрямки роботи Музею: комплектування, наукове опрацювання, упорядкування й інвентаризація колекції; науково-організаційна робота; розробка наукових концепцій; створення виставок і експозицій; здійснення наукових відряджень і екскурсій тощо. Внаслідок копіткої праці у Музеї на початок 1930 р. було зібрано важливі колекції: матеріали родини Алчевських, Д. Багалія, М. Біляшівського, Б. і М. Грінченків, П. Демуцького, В. Доманицького, І. Каманіна, О. Кониського, П. і О. Кулішів, О. Лазаревського, родини Лебединцевих, М. Левицького, Лесі Українки, М. Лисенка, Г. Нарбута, І. Нечуя-Левицького, Г. Павлуцького, І. Рудченка, О. Русова, О. Сластіона, М. Сумцова, А. Терниченка, Т. Шевченка, В. Щавинського, Д. Щербаківського та багатьох інших. Співробітники Музею побудували низку виставок: присвячену М. Лисенкові (відкрилась 3 квітня 1927 р. у приміщенні Музею по вулиці Жертв Революції 23); сторіччю з дня народження Ганни Барвінок; Д. Щербаківському з нагоди півріччя смерті; М. Коцюбинському з нагоди 15‑річчя з дня смерті; виставку «ВУАН на сучасному етапі» (відкрилась 5 червня 1932 р. у нововідремонтованому приміщенні на території Всеукраїнського музейного городка). О. Бонь особливу увагу приділив біографіям співробітників установи – О. Новицького, Є. Рудинської, Н. Романенко. Під час зустрічі учасники семінару обговорювали особливості функціонування музейних інституцій у структурі ВУАН, а також можливості і перспективні напрямки біографічних студій.

20 грудня 2017 р. Катерина Чуєва виголосила доповідь «Кападокійські мотиви. До історії дослідження печерних комплексів Криму та Кападокії (розповідь за підсумками щорічних мандрівок Туреччиною)». У зв’язку з пошуками аналогій до стінописів та літургічного облаштування виявленого 2004 р. Т. Бобровським та К. Чуєвою печерного храму на Загайтанській скелі (поблизу м. Інкерман, Крим) дослідники протягом 2009–2017 рр. приділяли особливу увагу огляду печерних комплексів Кападокії та аналізу відповідної наукової літератури. У результаті акумульовані фотоматеріали та дані спостережень дозволяють переосмислити низку інтерпретацій печерних середньовічних комплексів Криму і самої Кападокії.

Олександр Бонь,

Олена Романова,

Дар’я Черкаська,

Катерина Чуєва,

Анна Яненко

Робота Науково-методичного семінару з історії археології та мистецтвознавства України у 2016 році

Яненко, А. C., Каряка, О. В., Чуєва, К. Є. 2017. Науково-методичний семінар з історії археології та мистецтвознавства. Археологія, 2, с. 150-152.